Читати книгу - "Левине серце"

Ми в спільних битвах братство закріпляли.

По-братськи хліб ділили.

Слово „хліб“ завжди стояло в ряду таких зримих понять, як „земля“, „вода“, „небо“, воно невіддільне од слів „життя“, „добро“, „світ“, „мир“.

Хліб порівнюють із сонцем, і рік небачено високого врожаю має увійти в літописи радянської епохи роком радісного і яскравого сонця. Маємо всі підстави назвати цей великий хліб хлібом миру.

Золоте колосся в Гербі Радянського Союзу, туге, тучне, прекрасно обважніле. Цього літа воно немовби зійшло з Герба на поля, і пшениці стояли непробивні, як золота вода, жито нагадувало якусь інопланетну фантастичну рослину, ячмінь вражав небаченою могутністю, ваговитість бронзи й щирого золота була в кожному колоску, але не була вона мертвою, як у металі, а живою, радісною, розсміяною, як сміх дитини, як добрі очі хлібодара, як вродливі лиця матерів, що печуть паляниці.

Мені пощастило бути в перші дні жнив на полях Світлоярська. Бачив я поля ніби всуціль відлиті з благородного металу, сповнювався захвату від цього казкового видовища, бо справді ще ніколи не віддячувала земля за невтомну працю такою щедрістю, ніколи не стояв на цій землі такий хліб. І хоч знаємо, що хліб лише тоді хліб, коли він зібраний, звезений і засипаний у засіки, але мимоволі хочеться затримати оту чарівну мить споглядання, вберегти її від неминучого забуття, залишити для нагадування, для історії десь бодай один невеличкий лан або клаптик поля з небувалою пшеницею на ньому. Сміючись із своєї недоречної мрійливості, ми, однак, гаразд відаємо, що неодмінно стоятимуть у колгоспних конторах, у райкомівських кабінетах, в обласних музеях снопи цієї рідкісної пшениці, оцих житів, ячменів, вівсів.

Та вже сьогодні хочеться відмовитися од слова „рідкісний“. Можемо стверджувати, що нав’язлива ідея селянської стурбованості щодо прийдешніх врожаїв поступилася — і то назавжди! — перед ідеєю мудрої передбачливості, точного розрахунку, наукового планування і забезпечення майбутнього хліба. І нинішній український мільярд у наших сміливих планах стає першим, щоб повести за собою подальші, а рідкісний урожай стане звичайним і звичним — великим хлібом, хлібом братерства».

— Ну як? — закінчивши диктувати по телефону, спитав автор товариша Зновобрать і Грицька Грицьковича, присутніх при цьому високому творчому акті.

— Та, кажеться-говориться… — не міг знайти відповідних слів Зновобрать, не маючи досвіду роботи з амбітними письменниками, кожен з яких вважає себе принаймні Львом Толстим і готовий розтерзати того, хто з цим не згоден. Зате Грицько Грицькович, з чутливістю партійного вожака вловивши бурю в авторовій душі, заспокійливо промовив:

— Підходяще, підходяще…

— Дуже чи не дуже підходяще? — доскіпувався автор.

— Та дуже, дуже…

— Я, кажеться-говориться, — нарешті спохопився й Зновобрать, — хотів якраз сказати, яке то щастя, що ви до нас нагодилися і, кажеться-говориться, ото написали…

Але автор уже не потребував більше похвал. Він великодушно відмахнувся від слів Зновобрать, вчасно згадавши про свого героя, бо вже коли й говорити про щастя, то тільки про те, яке випадало Гриші Левенцю. Справді, збирати такий урожай — яке ще може бути щастя? Але навіть воно могло б побільшати, коли б ота вередлива чорноока дівчина… Гай-гай! Нам як мед — то вже й ложкою!

60

А чи не хотіли ви шістдесятого розділу, найтрагічнішого в усій цій не вельми стрункій розповіді? Ніхто тут не вмре, бо ж дід Щусь ще лежить непохований, іде восьмий день після його смерті, день щойно починається, ще й не зійшло сонце…

А мама Сашка вже встигла подоїти свою групу корів і прибігла з ферми, ще Гриша не встиг піти й до своєї техніки.

— Чого це ви, мамо? — здивувався він.

— Та нічого. Впоралася, то хочу тобі пиріжечків з сиром на сніданок спекти.

— Чи я б сам не знайшов, що поснідати?

— Е-е, то ти сам, а то я.

Вона місила тісто, поставила сковороду на газову плиту, кинула на сковорідку масло, вмить зліпила плескатий пиріжок, другий, третій. Хоч на міжнародний конкурс по пиріжках.

— Чув? — промовила зумисне буденним голосом. — Котя розписується сьогодні.

— Котя розпис..? Яка Котя?

— Щусева!

— Щу..?

Він не міг говорити. Ні говорити, ні дихати, ні жити! Навіщо жити? І взагалі навіщо було народжуватися! Удар був навіть' тяжчий, ніж колись у героя роману Василя Кучера «Трудна любов». Гриша стояв, дивився на маму Сашку і не знав, чи він ще живий, чи вже вмер. Один святий казав: учіться підпирати своє серце руками. Але то був католицький святий. Нам не підходить.

— Стида на неї нема, — перевертаючи на сковороді пиріжок, сказала мама Сашка. — Дід лежить непохований, а їй свайбувати! А цей Зновобрать здурів на старість. «Ніякого, — каже, — трауру. Траур — це пережиток, як свідчить Обеліск. А коли й почнеться траур, то після похорону, а до того нема нічого». Ну, чи ти бачив таке? Злякався цього горлохвата!

«Самусь!» — подумав Гриша, і ожив, і захотів боротися, змагатися, отруїти, задушити, зарізати, спалити, розвіяти попіл! Самусь скористався з смерті старого Щуся. Три місяці сидів з лісником, пив і жер, поблимкував, як кіт на пташку, а тоді — гам! — і хоче проковтнути! Не дати!

— Самусь? — гукнув він на всю хату. — Так я й знав! Ну, він же ще в мене!..

— Та який Самусь, дитино моя? — аж випустила з рук виделку мама Сашка. — Сідай хоч з’їж пиріжечка, хай вони всі показяться.

Любовний трикутник, так дбайливо вибудуваний автором, хилився, падав, руйнувався. Чи думав хто, що ця фігура така нестійка? А хіба чотирикутник міцніший?

— Не Самусь, то хто ж? — перескакуючи від розпачу до надії, спитав Гриша. Може, жарт? Може, Котя хоче налякати?

— Безтурботний отой, — кинула мама Сашка.

— Без… Безтурботний? Та ви смієтеся, мамо!

— Лихо б моє так сміялося!

— Та не може ж бути! Іван? Та ніколи! Це чиясь брехня!

— Брехня! А ото Петро струже столи третій день та поли настеляє? А Вустя вже жарить і шкварить, солому січе, пироги пече, а сіно смажить, пироги мажить?

Гриша збілів лицем і впав на стілець Київської фабрики імені Боженка. І стілець, хоч і без Знака якості, не поламався, витримав таке тяжке випробування. Ми витримали найтрагічніший розділ. А мама Сашка? Годі й казати! Як крижулечка при тузі в лузі…

61

Зал урочистих церемоній у новому