Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Відьмак. Кров Ельфів 📚 - Українською

Читати книгу - "Відьмак. Кров Ельфів"

476
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відьмак. Кров Ельфів" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 83
Перейти на сторінку:
бридулька…

— Ох, пані Йеннефер!

— Цірі, у мене на стегні будуть синці.

— Пані Йеннефер?

— Слухаю.

— На що ти так дивишся?

— На те дерево. Це липа.

— А що у ній такого цікавого?

— Нічого. Просто втішаюся її видом. Втішаюся, що… можу бачити.

— Не розумію.

— Це добре.

Тиша. Мовчання. Парко.

— Пані Йеннефер?

— Що знову?

— До твоєї ноги лізе павук! Глянь, який гидкий!

— Павук як павук.

— Убий його!

— Не хочеться мені нахилятися.

— Так убий його закляттям!

— На землях храму Мелітеле? Щоб Неннеке прогнала нас геть копняками в дупу? Ні, дякую. А зараз посидь тихо. Я хочу подумати.

— А над чим ти так думаєш? Гм-м. Добре, уже мовчу.

— Не вірю своєму щастю. Я уже боялася, що ти поставиш переді мною якесь із своїх незрівнянних запитань.

— Чому ні? Я люблю твої незрівнянні відповіді!

— Ти стаєш нахабною, бридулько.

— Я чародійка. А чародійки злостиві й нахабні.

Мовчання. Тиша. Повітря не рухається. Парко, наче перед грозою. І тиша, цього разу перервана далеким карканням круків і ворон.

— Щоразу їх більше. — Цірі задерла голову. — Летять і летять… Наче восени… Паскудне птаство… Жриці говорять, що то поганий знак… Омен, чи якось так. Що воно — омен, пані Йеннефер?

— Прочитай у «Dhu Dwimmermorc». Є там цілий розділ на цю тему.

Мовчання.

— Пані Йеннефер…

— До лиха. Що знову?

— Чому Ґеральт так довго… Чому він не приїздить?

— Напевне, забув про тебе, бридулько. Знайшов собі вродливішу дівчинку.

— Ох, ні! Я знаю, що він не забув! Не міг! Я знаю це, знаю це напевне, пані Йеннефер!

— Добре, що ти про це знаєш. Щаслива бридулька.

* * *

— Я тебе не любила, — повторила.

Йеннефер не глянула на неї, далі стояла, повернувшись спиною, біля вікна, дивлячись у бік узгір’їв, що темнішали на сході. Над узгір’ями небо чорніло від зграй круків і ворон.

«Зараз вона запитає, чому я її не любила, — подумала Цірі. — Ні, вона надто мудра для такого запитання. Сухо зверне увагу на граматичну форму й запитає, відколи я почала застосовувати в тому минулий час. А я їй скажу. Буду настільки ж сухою, як і вона, спародіюю її тон, нехай знає, що я також умію удавати холодну, бездушну й байдужу, таку, що стидається почуттів і емоцій. Усе їй скажу. Хочу, мушу їй усе сказати. Хочу, щоб вона про все знала ще до того, як ми полишимо храм Мелітеле. До того як ми виїдемо, аби нарешті зустрітися з тим, за ким я так тужу. З тим, за ким так тужить вона. З тим, за ким так тужимо ми обидві. Хочу сказати їй, що…

Скажу їй. Досить, аби вона тільки запитала.

Чародійка відвернулася від вікна, посміхнулася. Не запитала ні про що.

* * *

Виїхали вони назавтра, рано-вранці. Обидві в чоловічих подорожніх нарядах, у плащах, у капелюхах і каптурах, що приховували волосся. Обидві озброєні.

Прощалася з ними тільки Неннеке. Довго й тихо розмовляла з Йеннефер, потім обидві вони, чародійка і жриця, міцно, по-чоловічому потиснули одна одній руки. Цірі, тримаючи вуздечку своєї кобили в яблука, хотіла попрощатися так само, але Неннеке не дозволила. Обійняла її, притулила, поцілувала. На очах мала сльози. Цірі також.

— Ну, — нарешті сказала жриця, витираючи око рукавом шат. — Їдьте вже. Нехай Велика Мелітеле береже вас у дорозі, мої кохані. Але в богині — багацько справ, тож стережіться і самі. Пильнуй її, Йеннефер. Бережи її, наче зіницю ока.

— Маю сподівання, — ледь усміхнулася чародійка, — що я зумію зберегти її краще.

По небу, у напрямку долини Понтару, летіли зграї ворон, жахливо каркаючи. Неннеке на них не дивилася.

— Бережіться, — повторила вона. — Йдуть погані часи. Може виявитися, що Ітлінне ап Евеніен знала, що віщувала. Надходить Час Меча й Сокири. Час Погорди й Вовчої Завірюхи. Бережи її, Йеннефер. Не дозволяй нікому її скривдити.

— Я повернуся сюди, Мати, — сказала Цірі, скочивши в сідло. — Я напевне повернуся сюди! Скоро!

Не знала, як сильно вона помилялася.

Кінець першого тому

Меч і фехтування у світі відьмака

З одного боку, нам небагато відомо про рівень розвитку військового мистецтва у світі відьмака Ґеральта. Ми знаємо, що цей світ іще не дійшов до використання пороху на полі бою (хоча його — до якоюсь мірою — цілком заміщує магія: наприклад, у відомій уже читачеві битві за Содден); знаємо, що тут загони з рицарських орденів діють поряд із централізованою армією (найчіткіше це буде видно в романі «Володарка Озера»); що вільне селянство залишається найважливішим соціальним прошарком у Королівствах Півночі — настільки, що війна, яка наближається до Королівств, стане війною, де піхота переможе кінноту (ту саму, про «глибокі рейди» якої так завзято дискутують королі на сторінках романів); що клинкова зброя, усілякого роду мечі та шаблі — «біла», як зазвичай звуть її у польській культурі (як знак шляхетного чи воїнського стану) — залишається важливим елементом як для вищих класів, так і для професіоналів-вояків (при цьому на сторінках циклу нам, здається, жодного разу не трапиться зброя з вузьким клинком — типу шпаги чи рапіри). Інакше кажучи, це світ — у межах військової справи — скоріше, світ Високого Середньовіччя.

Разом із тим ми мало що знаємо про техніку бою клинковою зброєю в цьому світі (окрім того, що автор користується термінологією з класичного європейського фехтування — у тому числі на мечах). У нас немає відомостей про фехтувальні школи Королівств Півночі, нам невідомі імена майстрів-фехтувальників. Бій на мечах залишається боєм індивідуалізованим — або рівнем рицарських поєдинків, або ж різанини в темних міських завулках.

Одне ми знаємо точно: меч залишається ще й головною (а інколи складається враження, що й єдиною) зброєю відьмаків як специфічного корпусу воїнів, штучно створених для боротьби з будь-якими реліктовими чудовиськами — незалежно від їхнього розміру й зовнішнього вигляду.

По суті, саме поєдинки відьмаків (Ґеральта та — інколи — інших) ми й бачимо як утілення фехтувального мистецтва.

Тож опишемо певні особливості технік, із цим мистецтвом пов’язаних.

Перше, що кидається у вічі, — це термінологія, яку використовує автор при описі тренувань і поєдинків. Наведемо значення тих термінів, що трапляються на сторінках книжки.

Оберт (або ж вольт) — від франц. volte, «поворот тіла довкола своєї осі», ухиляння від удару з повним обертанням тіла на 360°, із пропуском рублячого

1 ... 79 80 81 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьмак. Кров Ельфів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відьмак. Кров Ельфів"