Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Несподівана вакансія 📚 - Українською

Читати книгу - "Несподівана вакансія"

686
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Несподівана вакансія" автора Джоан Роулінг. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 147
Перейти на сторінку:
узяв її за тонке зап’ястя й повів коридором до кухні.

— Тобі треба щось випити, — звелів він їй тим самим незвично сильним і вольовим голосом. — До біса кава. Де тут щось нормальне?

Але він і сам це пригадав, не чекаючи відповіді. При ньому Баррі не раз діставав пляшки з кухонної шафки, тож Ґевін змішав їй трохи джину з тоніком: о такій порі, думав він, нічого міцнішого вона пити не буде.

— Ґеве, зараз четверта дня.

— Кого це хвилює? — мовив Ґевін своїм новим голосом. — Пий, пий.

Схлипування змінилося нервовим сміхом. Вона взяла склянку й відсьорбнула з неї. Ґевін дістав рулон паперових рушничків і витер їй сльози з очей і обличчя.

— Ти такий добрий, Ґеве. Хочеш чогось? Кави чи… чи пива? — спитала вона і знову кволо усміхнулася.

Він узяв собі з холодильника плящину, зняв плаща і сів навпроти неї за столиком серед кімнати. Невдовзі, випивши майже увесь джин, вона заспокоїлась і стала такою, якою він завжди її знав.

— Як думаєш, хто б це міг зробити? — спитала вона.

— Якесь останнє мурло, — відповів він.

— Вони зараз усі там чубляться за його посаду в раді. Як завжди, сперечаються про Поля. А він і досі тут, вставляє свої п’ять копійок. Привид Баррі Фербразера. Може, це й справді він публікує на сайті повідомлення?

Ґевін не зрозумів, чи це був жарт, тож посміхнувся ледь помітно, щоб у разі потреби ця посмішка могла миттєво зникнути.

— Знаєш, я хотіла б думати, що Баррі, де він там зараз є, турбується за нас, за мене й за дітей. Але я сумніваюся. Думаю, що він і досі найбільше переживає за Кристал Відон. Знаєш, що він, можливо, сказав би мені, якби був зараз тут?

Вона осушила келих до дна. Ґевін був упевнений, що зробив слабенький мікс, але в неї на щоках вже з’явився рум’янець.

— Ні, — обережно відповів він.

— Сказав би, що мені є на кого покластися, — мовила Мері, і Ґевін, на свій подив, відчув нотки злості в її голосі, який він завжди вважав таким лагідним. — Ага, він сказав би, мабуть: «У тебе є велика родина, наші друзі й діти, які тебе підтримують, а ось у Кристал, — Мері почала підвищувати голос, — у Кристал немає нікого, хто б нею опікувався». Ти знаєш, що він робив у річницю нашого весілля?

— Ні, — знову повторив Ґевін.

— Писав статтю для місцевої газетки про Кристал. Про Кристал і Поля. Чортові Поля. Та щоб вони згоріли! Хочу ще джину. Мені замало.

Ґевін механічно взяв її склянку й пішов до шафки з напоями. Він був приголомшений. Він завжди вважав її шлюб з Баррі практично ідеальним. Йому навіть на думку не спадало, що Мері могла не схвалити бодай якусь витівку чи авантюру, до яких був схильний її невгамовний Баррі.

— Вечорами тренував їх, а на вихідні возив на веслярські перегони, — скаржилася вона крізь шурхіт кубиків льоду, які він вкидав у її склянку, — а більшість вечорів сидів за комп’ютером, збирав собі там прихильників Полів і готував матеріали для порядку денного засідань ради. А всі завжди казали: «Який Баррі чудовий, як він усе це встигає, і все добровільно, і все для блага громади». — Вона знову добряче хильнула джину з тоніком. — Ага, чудовий. Чудовий-пречудовий. Аж поки це звело його в могилу. Цілісінький день на нашу з ним весільну річницю він намагався встигнути дописати ту ідіотську статтю. А вони ще й досі її не надрукували.

Ґевін не міг відвести від неї очей. Злість і алкоголь повернули колір її обличчю. Вона сиділа випроставшись, а не так похилено й похнюплено, як перед цим.

— Це його й звело в могилу, — чітко повторила вона, і її голос розійшовся луною по кухні. — Він віддавав усе й усім. Усім, окрім мене.

Відколи поховали Баррі, Ґевін з відчуттям власної неповноцінності постійно думав про те, який незначний слід, порівняно з Баррі, залишив би він по собі в громаді після своєї смерті. Дивлячись тепер на Мері, він думав, чи не краще було б залишити по собі великий слід у серці однієї людини. Невже Баррі не розумів, що відчувала Мері? Невже не усвідомлював, як йому пощастило?

Вхідні двері гучно відчинилися, і він почув, як до будинку вбігло четверо дітей — голоси, кроки, гупання черевиків і рюкзаків.

— Привіт, Ґеве, — вигукнув вісімнадцятирічний Ферґус, цілуючи маму в чоло. — Ти що, мамо, п’єш?

— Це через мене, — захистив її Ґевін. — Я винен.

Які ж чудові дітки ці Фербразери. Ґевінові так подобалося те, як вони розмовляли з мамою, як обіймали її, як говорили між собою і з ним. Вони були відкриті, ввічливі й веселі. Він подумав про Ґаю, про її колючі репліки, про загрозливі, як гостре скло, мовчанки, про те, як вона постійно гаркає на нього.

— Ґеве, ми так і не поговорили з тобою про страхування, — нагадала Мері, поки діти нишпорили кухнею в пошуках напоїв і наїдків.

— Дурниці, — відповів, не подумавши, Ґевін, а тоді поспіхом виправився: — Може, перейдемо до вітальні, чи?..

— Ага, давай.

Мері похитнулася, встаючи з високого кухонного стільця, і він знову зловив її за руку.

— Ґеве, залишишся на вечерю? — гукнув йому Ферґус.

— Лишайся, якщо хочеш, — мовила Мері.

Хвиля тепла накрила Ґевіна.

— З радістю, — погодився він. — Дякую.

IV

— Дуже сумно, — сказав Говард Моллісон, погойдуючись на пальцях ніг перед каміном. — Справді, дуже сумно.

Морін щойно закінчила розповідати йому про смерть Кетрін Відон. Їй це все, включно зі скаргами внучки Кет Відон, переповіла реєстраторка Карен, її подруга. Саманті, що була в дуже кепському настрої, зморшкувате обличчя Морін з виразом захоплення і осуду нагадувало земляний горіх. Майлз, як це прийнято в подібних випадках, здивовано й співчутливо гмикав, а Шерлі просто дивилася в стелю, не виявляючи жодних емоцій. Вона ненавиділа, коли Морін опинялася в центрі уваги з новинами, які Шерлі мала б почути першою.

— Моя мати знала родину покійної, — сказав Говард Саманті, яка і так це знала. — Вони сусідували на вулиці Надії. Кет була, можна сказати, порядна жінка, знаєш, у певному сенсі. Удома в неї завжди було чистенько, і

1 ... 79 80 81 ... 147
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Несподівана вакансія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Несподівана вакансія"