Читати книгу - "Місто"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Раптом глибокий спокій огорнув його. Як смішно пригадувати! Бо все позаду засипається геологічними шарами, обертається в незрозумілі поклади під гнітющим діянням часу, і божевільний той, хто прагне надихнути спогад новим існуванням! Бо розкладається минуле, як труп.
Та коли йшов геть, постерігав потрохи, що гаданий його спокій є тільки тихий початок зрадливої туги. Щороку більшала, випиналась, важчала вона, як вагітний живіт, і разом з нею дедалі глибше, дедалі тоскніше хвилювання його душило. Він почував у собі страшенний голод усіх звільнених чуттів, шалений порив їх, могутнє піднесення життя в собі, що проривалось крізь мертвечину його недавніх думок. Білим шумом нуртувала в ньому та страшна, чарівна сила, і, захлинаючись у цьому поновленому вирові, він марив з жахом і надією, що віднині життя його буде якесь нове, зовсім не подібне на те, що було, зовсім відмінне від пережитого. І хоч би швидше воно вже почалося!
На площі Інтернаціоналу він купив у кіоску, своїм звичаєм, пук газет і, відійшовши, завмер з несподіванки. Цей вечір був справді казковий! Просто назустріч йому плили світючі незабутні очі, що сміялися йому з завмерлої маски жіночого обличчя, і він пізнав їх відразу, він кинувся до них, як на рятунковий вогонь маяка.
— Рито, Риточко, — шепотів він, стискуючи її руки. Ту ранку, що вона полишила колись на його долоні, він почував тепер у серці. І ладен був притиснути цю жінку тут, серед вулиці, пристрасно й безтямно, відчути її так, як відчував, танцюючи.
Вона відповіла, посміхаючись:
— Яка несподівана зустріч!
— Тільки несподівана? — схвильовано спитав Степан.
— І бажана, — додала вона.
Він захоплено на неї споглядав.
— Де ви йдете? — спитав нарешті.
— На Малу Підвальну[80].
Він узяв її під руку.
— Ходімо.
Але за окрвиконкомом у темряві провулка він спинився й жагуче оповив руками її стан.
Вона випручнулась і шепнула не дуже невдоволено:
— Ви божевільний!
— Завжди такий, — радісно відповів він, знову беручи її під руку. — Схиліться до мене. Ну, ближче! Ну, не будьте скупою! Я шукав сьогодні цілий вечір. Коли хочете знати, то я й портфеля свого сьогодні десь одбіг. Але знайшов вас. Ви не можете мене зрозуміти. Після того як ви поїхали тоді, я не міг нічого робити. Я жив тільки спогадами про вас, надією вас побачити.
— Справді? Я теж вас не зовсім забула.
— Тим краще! Але й зараз я ще не певний, що це ви. Розумієте? Ви в іншому вбранні, і мені здається, що, може, це вже й не ви.
— Треба доказів?
— Ви відгадали мою думку! — скрикнув він. Вона на мить, на одну мить торкнулась його уст колишнім поцілунком.
— Це я?
— Так, ви, — погноблено відповів він. Потім спитав: — Ви надовго в Київ?
— До осені.
Він вдячно стиснув їй руку. Він трохи побоювався, що вона скаже — назавжди.
— Я безтямно люблю вас, — шепнув він. — Ви особлива, ви якась чудова.
Вся туга його зненацька полилася любовним шепотом, зворушливими словами, ніжними назвиськами, сміливими, збудними порівняннями, що в них мінилася вся глибінь його чуття.
Раптом вона спинилась.
— Годі, пустунчику! Я вже дома. Він бурхливо скрикнув:
— І я піду за вами! Я піду до вас! Вона погрозилась пальцем.
— Не можна. Я живу в батьків, як вам відомо.
— Ах, як це не дотепно, — плаксиво промовив Степан. — Що ж робити?
— Завтра ми танцюємо в опері. Чекайте мене.
— Тільки завтра?
— Тільки завтра. Але я хочу квіток.
— Ви їх матимете.
В мороку присінок, ледве освітлених лампою з другого поверху, він цілував її палко й запитливо, вимогливо, нестримно, мов шукаючи в глибині її уст весь вік сподіваної розгадки. І швидко пішов, буяючи радістю знайдення.
Ніколи не почував він ще такої могутності самопочуття. Земля, здавалось, пливла йому під ногами оксамитовим килимом, і дахи будинків вітали його, як велетенські капелюхи. А в голові, в прекрасній, вільній голові низками, роями в щасливому захопленні линули всеосяжні думки.
Не чекаючи ліфта, хлопець притьмом збіг на шостий поверх, і до кімнати ввійшовши, розчинив вікна в темну безодню міста.
Воно покірно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягало йому з пітьми горбів гострі кам'яні пальці. Він завмер від сласного споглядання цієї величі нової стихії і раптом широким рухом зронив униз зачудований поцілунок.
Тоді, в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей.
Примечания
1
Спілка робземлісу — професійна спілка працівників земельного та лісового господарства.
2
Пам'ятник Володимирові. — Монумент встановлений на нижній терасі Володимирської гірки. Бронзова постать князя (висота 4,5 м) в мантії з хрестом і великокнязівською шапкою в руках височить на 16-метровому постаменті.
3
Тетерів — річка в Житомирській та Київській областях, права притока Дніпра.
4
Кий — за переказом «Повісті минулих літ», один із трьох легендарних братів (Кий, Хорив і Щек), на честь якого було засновано місто і названо Києвом.
5
Либідь — сестра легендарних братів (Кий, Хорив і Щек), засновників Києва.
6
Дарниця — лівобережна частина Києва.
7
Поділ — район Києва. Розташований на правобережній низовині між гирлом річки Почайни та схилами Старокиївської, Замкової гори та Хоревиці й Щекавиці.
8
Старий
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто», після закриття браузера.