Читати книгу - "Тінь перемоги"

здавати стріляні артилерійські гільзи. Зрозуміло, не всі 100%, але дуже істотну частину з того, що було отримано. Не здав артилерійські гільзи за минулий тиждень боїв, не отримаєш нових снарядів. А начальникам артилерійського постачання всіх рангів наказ: подавати бойовим підрозділам снаряди тільки в обмін на стріляні гільзи. Якщо видав комусь снаряди, а стріляних гільз не отримав, - підеш під трибунал. І відразу встановився зразковий порядок. Зрозуміло, були винятки. Зрозуміло, виникали ситуації, коли було не до збору стріляних гільз. Але за великим рахунком проблема повторного використання стріляних гільз була вирішена. Було вирішено багато інших завдань. За евакуацію танків з поля бою давали ордени. За евакуацію поранених — теж.

А за евакуацію трупів у нас орденів не давали. З військовими почестями радянських бійців ховали, але тільки деяких. Коли руки доходили. Німці ховали в трунах, і кожного у своїй могилі. Кожному свій власний хрест передбачався. У нас про труни мова не йшла. Не до трун. І ховали не кожного у своїй могилі, а навалом. Так роботи менше: звалили всіх у воронку або у протитанковий рів і землею закидали. І милозвучну назву придумали: братська могила. Не до трун нам було, не до індивідуальних могил. Землю рідну треба було звільняти! І гнати ворога з рідної землі! І народам Європи нести свободу і щастя!

Але я стверджую, що війна завершилася б набагато раніше, з набагато кращими результатами і меншими втратами, якби був відданий наказ виносити мертвих з поля бою і ховати у трунах.

Уявіть собі командира полку. Послав він батальйон висотку штурмувати, поклав людей даремно і немає йому турбот. Загинули люди - на те війна. Не взяли висотку - завтра візьмемо. Завтра в полк нових людей пришлють, знову ту висотку штурмувати будемо. А поки йде полковий командир у свій бліндаж горілку пити. І чекає його у бліндажі вірна ППД - похідно-польова дружина. Виходило ось що: з одного боку, командир людей не береже, з іншого боку, йому назавтра нових людей приженуть, необстріляних, які самі себе берегти не навчилися. Тому самознищення армії йшло одночасно з двох боків - знизу і зверху.

Назавтра необстріляних теж покладуть у найпершому бою біля підніжжя тієї ж висотки. І нових пришлють... Червона Армія у Другій світовій війні була зовсім невеликою, але ненажерливою. На кожний даний момент на війні воювало мільйонів п'ять. Іноді доходило до восьми і навіть до десяти мільйонів солдатів і офіцерів. Не більше. Але тільки вчора це були одні мільйони, а сьогодні вони вже гниють по ярах і перелісках, а замість них воюють інші мільйони. Ляжуть і вони, а по їх хрустких кістках підуть інші, свободу щастя народу понесуть.

А от якщо б поставили командиру в обов'язок усіх убитих з поля бою виносити й ховати у трунах та з військовими почестями, - тоді інший розклад. Тоді б командиру - біль головний. Як під вогнем противника всі трупи з поля бою витягнути? Скільки на це треба ще людей покласти? І як тих додаткових потім з поля бою тягти? Хто цим займатися буде? Якщо всіх солдатів полку покладеш, самому чи що їх потім на собі тягати? І де стільки трун роздобути? А ям скільки викопати треба! Та ще кожен труп впізнати. Та кожному фанерну зірку над могилою! Скільки турбот! Дивишся, наступного разу командир обережніше людей на непотрібні висотки кидав би.

З цього пішли б інші наслідки. Якби кожен командир полку людей беріг, тоді в діючій армії можна було мати не п'ять, не десять, а п'ятнадцять чи двадцять мільйонів солдатів. І солдати не гинули б у першому бою. Одна справа - п'ять мільйонів необстріляних солдатів, яких тільки що прямо з військкоматів на поля битви кинули, інша справа - двадцять мільйонів досвідчених бійців. Ось тоді і війна зовсім іншою була.

А всього лише і потрібно було: дати наказ солдата нашого в труні ховати. Уявіть: ось який-небудь Жуков готує якусь Ржевсько-Сичовську операцію. Йому доповідають: для проведення операції потрібно подати військам на передній край 4139 вагонів снарядів, 120 тисяч тон бензину і солярки. Крім того, Жукову подають список всього необхідного. І в тому списку танкові двигуни, сотні тон інших запасних частин для танків і машин, патрони, міни, хліб, тушонка, бинти, горілка цистернами, інженерне майн ... і 78000 трун соснових. Думаю, тут би й Жуков обурився. Прикиньте, скільки треба вагонів, щоб ті гроби доставити на фронтові склади. Тепер прикиньте, скільки треба зняти машин з перевезення військ, боєприпасів і всього іншого й кинути їх на доставку трун з фронтових складів на армійські та далі - на корпусні, дивізійні, бригадні й полкові. Скільки солдатів треба відірвати на розвантаження і перевантаження трун. З іншого боку, - демаскування. Якщо стільки трун вивантажують у районі майбутньої операції, будь-який шпигун і диверсант тут же у ворожий штаб доповість: щось затівається! Так от, заради того, щоб демаскувальні ознаки приховати, Жуков зажадав би воювати так, щоб трун було потрібно менше.

Або ось, скажімо, готує все той же Жуков штурм Берліна. Сідає він втомлений у крісло, а начальник штабу 1-го Білоруського фронту доповідає, що для штурму Берліна крім іншого потрібно підвести півмільйона трун. Вірю: тут би навіть Жуков задумався. Тут би і в його світлу голову закралися сумніви: а навіщо взагалі Берлін штурмувати? Кому цей штурм потрібен? Берлін уже оточений радянськими військами. Зовнішній фронт оточення знаходиться за 30-50 кілометрів на захід від Берліна. Величезне місто стиснуте кільцем радянських військ. Авіацією США і Британії Берлін вже перетворений в океан битої цегли. У Берліні величезне населення та ще сотні тисяч біженців зі східних районів Німеччини. За нашими даними, в місті два мільйона людей, в основному - цивільних. За німецькими даними - три мільйони. В Берліні вже голод. У Берліні конина - делікатес. Сподіватися захисникам Берліна ні на що. Продовольства їм ніхто не підвезе і боєприпасів - теж. У Берліні немає пального. У Берліні немає світла. У Берліні зруйновано водопровідні системи. У Берліні не працює каналізація. У Берліні ніхто не прибирає сміття і трупи. І нікуди прибирати сміття. Скільки величезне місто може триматися? Це не Ленінград, за яким стояла величезна країна. Це не Ленінград, який можна було сяк-так постачати