Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Тінь перемоги 📚 - Українською

Читати книгу - "Тінь перемоги"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тінь перемоги" автора Віктор Суворов. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 109
Перейти на сторінку:
через Ладогу. Берлін постачати неможливо. І нікому його постачати. І немає в Берліна надії. Війна вже скінчилась. Один Берлін залишився. Дайте захисникам Берліна ще тиждень доїсти останню гнилу конину. Потім Берлін сам викине білий прапор. Але Жукову потрібен не білий прапор над Берліном, а червоний над Райхстагом. Заради цього Жуков проводить нікому непотрібний злочинно-бездарний штурм величезного міста. Питання про те, скільки в ході цього штурму належить покласти в землю солдатів, Жукова не хвилювало. Якщо б у трунах солдатиків ховати, тоді штурм був би неможливий із чисто постачальницьких причин. Довелося б заради підвезення трун для майбутньої операції відмовитися від підвезення боєприпасів. Але у нас ховали без трун - тому проблем не виникло.

Заперечать: штурм Берліна - це наказ Сталіна, чи міг Жуков заперечити?

Давайте вважати, що Жуков заперечити не міг. Але в цьому випадку нічого з нього ліпити героя. В цьому випадку треба прямо і чесно визнати: Сталін віддав безглуздий наказ штурмувати Берлін, а Жуков безглуздий наказ виконав, не заперечуючи і не розмірковуючи над наслідками.

7.

І все-таки пощастило тим, хто був убитий в ході безглуздого штурму Берліна. Їх хоч і без трун, але поховали. У Німеччині землі мало, тому трупи просто так не кинеш серед поля. А в нас на Русі землі багато. Тому не кожен з тих, хто був убитий на рідній землі, в неї потрапив. Солдата не вважали людиною за життя, так хоч би мертвого поховали! Мертвого раба в усі часи в усіх народів ховали в землі. Чому наші рабовласники своїх рабів не ховають? Чому в полях і лісах кістки солдатські валяються через півстоліття після війни? «Красная Звезда» пише, що у військових похованнях «поховані понад 6,5 мільйона осіб, з них всього лише 2,3 мільйона відомі за прізвищами». Читаємо ми й радіємо: наші втрати на війні були такими скромними. Але давайте вникнемо в написане. Мова йде не про всіх загиблих солдатів і офіцерів, а тільки про ті, які поховані. А ті, які не поховані, хто їх рахував?

Білі солдатські ребра на полях минулих боїв - це сором і ганьба Росії на весь світ і на всі часи. Хто ж мав ховати солдатів на війні та після війни? Військові журналісти обурюються: через півстоліття ентузіасти знаходять солдатські медальйони, але їх зміст давно знищений часом. «Лінь, байдужість, міщанське міркування "моя хата скраю..." Але ж тоді солдатські медальйони легко відкрили б свої таємниці. Сьогодні ж вони часто-густо мовчать, як риба. Час - він навіть камінь кришить. Не зберіг і крихких медальйонів з вкладеними в них "паспортами смерті".» («Красная Звезда» 9 грудня 1999)

Правильну лінію газета гне! Тільки було б непогано, щоб назвала «Звездочка» за іменами тих військових вельмож, які після війни проявили лінощі, байдужість і міщанське ставлення до полеглих.

Отже, хто ж повинен був ховати загиблих? Хто повинен був цією справою займатися? За старою традицією війна вважається закінченою в той момент, коли похований останній убитий солдат. Якщо так, то «велика вітчизняна» буде тривати нескінченно. І давайте не будемо святкувати так званий «день перемоги». Солдати ще не поховані, отже, війна ще не завершилась. Чи не рано перемогу святкувати?

Так зване «отечество», закликавши в ході війни під знамена 34 мільйони своїх громадян, не потурбувалось похоронами мертвих. Через півстоліття після закінчення війни солдатські кістки так і валяються в полях, лісах і болотах. Радянського Союзу, нашої соціалістичної батьківщини, більше немає, а про останнього похованого солдата ми навіть і не мріємо. Їх білих кісточок у полях — безліч.

Батьківщина мала ховати своїх захисників. “Отечество”. Уряд. Міністерство оборони. Всі маршали й генерали. І Жуков - перш за все. На його совісті найбільше загублених життів. Він найкривавіший полководець в історії людства. Він першим і повинен був прибирати з полів купи солдатських кісточок.

Грошей не було на похорон? Гроші були. Ніхто у світі не набудував стільки потворних монументів, скільки їх набудували в Радянському Союзі. У нас споруджували виродків найнеймовірніших розмірів, і в кожному місті. Це ідоли на курганах. Чому ж усіх мастей Вучетичі гробили сотні тисяч тон бетону і сталі, мільярди народних рублів на зведення мерзенних бетонних опудал, але не ховали вбитих солдатів? Тому, що тягатися по лісах і болотах, кістки зотлілі шукати, - справа тоскна, та й небезпечна. Можна на іржавій міні підірватися. А зведення циклопічних залізних тіток з піднесеними мечами - справа грошова, прибуткова, престижна.

Але ж повинен був Жуков, під час перебування головкомом Сухопутних військ або міністром оборони, зайнятися похованням загиблих солдатів. Слід було кинути армію в райони, де були битви. Бойове завдання: розмінування, збір боєприпасів і кинутої зброї, пошук і поховання загиблих. Всю армію через це слід було пропустити: формувати пошукові загони й посилати в райони боїв на місяць-другий. І тут же замість них слати інші загони. І це - життя в польових умовах. І це - бойова підготовка без спрощень, зі справжнім ризиком для життя. І це - вивчення топографії, розвиток навичок орієнтування на незнайомій місцевості. І це - виховання характеру та патріотизму. І це - формування колективів. І це - вивчення історії війни.

Заодно й кісточки зібрали б.

* * *

Виступає донька великого полководця Маргарита Георгіївна і осоромлює Москву з Пітером: у Старому Осколі пам'ятник моєму татові поставлений, в Уральську - поставлений, у Нижньому Новгороді - поставлений, в селі Стрілковка - цілий комплекс, з монументом і меморіальною хатою. А в Москві та в Пітері - ганьбище! Пам'ятник Жукову не спромоглися поставити, неподобство яке!

Почули керівні товариші крик душі, миттю в Москві пам'ятник Жукову зліпили. Треба б ще в Пітері. У Волгограді. На Прохоровському полі. В Києві. У Варшаві. В Берліні. В Потсдамі. В Вюнсдорфі. В Одесі. І далі — скрізь.

Все це гарно. Тільки, на мою думку, слід було спочатку поховати мільйони солдатів, а вже потім розставляти пам'ятники тому, хто своїм геніальним керівництво загнав

1 ... 80 81 82 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінь перемоги», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тінь перемоги"