Читати книгу - "Розстрільний календар"

За непокору Губка був кинутий до карцеру. На знак протесту голодував 8 днів. 23 липня 1949 року було оголошено вирок — Івана Губку засудили до 25 років таборів.

Покарання хлопець відбував у знаменитому Кенгірі. За спробу втечі був переведений до тюрми і БУРу57, де познайомився з багатьома знаменитими повстанцями. Далі був Карлаг, потім — табір «Січ», де відбували покарання лише українці. Там Губка познайомився з відомими вояками УПА: Іваном Куком, Григорієм Пришляком, Іваном Столяром.

У 1952 році Іван Губка був переведений до Норильська. Наступного року відбувся бунт, Іван страйкував у таборі № 5. Був переведений на Колиму, де понад рік сидів у тюрмі в Сусмані.

Згідно з Указом про неповнолітніх термін ув’язнення Івана Губки було скорочено вдвічі. У 1956 році чоловіка звільнено. Він повернувся до України і продовжив боротьбу.

Губка Іван. Неоплатні борги Росії // Меморіал. — 2006. — 14 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/3Jhk0w

Губка Іван. Боротьба ОУН-УПА в московських концтаборах. Режим доступу:https://goo.gl/bJxOvG

Історія в’язниці. Радянська окупація 1944—1991 рр. // Тюрма на Лонцького. Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/WwE2Y9

1932—2014 рр. — Іван Губка // Територія терору: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/dqcVfJ

Воля! Незалежність! Геть, Москва!

Гасла демонстрантів

Уранці у Софійському соборі Владика Володимир (Романюк) освятив синьо-жовте полотнище. Люди пронесли його площею Жовтневої Революції (нині — майдан Незалежності) до Київської міськради і підняли над містом.

Як згадував журналіст Олексій Ващенко, цій події передувала уперта і виснажлива боротьба за українську національну символіку на сесії Київської міської ради між прихильниками демократичного блоку та ортодоксальними комуністами. Бюро Київського міськкому компартії навіть ухвалило спеціальне рішення про поспішність і начебто поки що недоцільність синьо-жовтого прапору, бо використання національної символіки в столичному Києві, мовляв, суперечило законам і тодішній чинній Конституції УРСР.

Але народ сказав своє слово.

Востаннє перед тим синьо-жовтий прапор вільно майорів над Києвом 12 червня 1920 року. Того дня війська Петлюри та Пілсудського залишили Київ, і більшовики на 70 років підняли над Україною червоне полотнище.

Прапор над містом — 25-річчя першого підняття українського стягу над Київрадою. Режим доступу: https://goo.gl/CezIQK

Синьо-жовтий прапор над Києвом 24 липня 1990 року: [Документальний фільм]. Режим доступу: https://goo.gl/pW9Jcv

Євген Гогусь був бійцем дивізії «Галичина», за що відбув 9-річний термін у таборах. Після звільнення зібрав групу людей, які у 1961—1962 рр. створили організацію «Українська національна партія» для боротьби за самостійність України. Вони планували захоплення влади в окрузі в момент політичної кризи або бойових дій. Члени організації займалися самоосвітою, пошуком корисної літератури, розширювали групу за рахунок нових членів, шукали зброю. Однак Українська національна партія проіснувала недовго.

Голову організації — Євгена Гогуся — заарештували 1 червня 1962 року. Суд призначив йому найвищу міру покарання — розстріл, замінений згодом на 15 років таборів. Інші учасники були засуджені на менші терміни: Євстахій Грицишин і Володимир Куликовський — на 11 років таборів, Павло Палахита — на 6 років, Петро Пундик — на 5 років. Усіх звинуватили у зраді Батьківщини.

Бажан Олег. Рецидиви терору в хрущовську «відлигу» // Наукові записки НаУКМА: Історичні науки. 2002. — Том 20, ч. 2. Режим доступу: https://goo.gl/xI5oPZ

Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956—1987). — Х.: Фоліо, 2003. Режим доступу: https://goo.gl/ 80NQlE

Гель Іван. Виклик системі: український визвольний рух другої половини ХХ століття. — К.: Наш формат, 2013

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012 27 липня 1937 року заарештували дипломата, письменника Івана Кулика58

Я настільки зрісся з українськими націоналістами, що коли Кость Котко і Яловий запропонували мені — єврею — вступити до української націоналістичної контрреволюційної організації, я розцінив це як висунення мене на роль «рятувальника» українського народу. Це імпонувало моїй амбіції. Не задумуючись, я погодився брати участь в організації…

Іван Кулик

Уже на першому допиті голова Спілки письменників України Іван Кулик зізнався у діяльності на користь українських націоналістів, які прагнули державної самостійності (те саме закидали гумористові Остапу Вишні). Є підстави вважати, що Іван Кулик підписував сфабриковані звинувачення під тиском НКВС. Навіть псевдоніми письменника — Ролінато і Роленко — викликали у прискіпливих слідчих підозру. З протоколу: «Пробравшись до керівництва Спілки радянських письменників України, я за завданням організації продовжував ту ж саму лінію — на породження серед чесних радянських письменників невдоволення і злоби супроти партії і радянської влади. Я оточив себе націоналістами, передавши їм — насамперед Остапові Вишні — фактичне керівництво оргкомітетом...»

Ще через кілька допитів Іван Кулик зізнався у тому, що шпигував на користь англійської розвідки. В обвинувальному висновку відзначалося: «…із 1925 р. був агентом англійської розвідки, якого завербували для роботи на користь Великобританії представники «Інтелідженс сервіс» в Канаді під час його перебування там в ранзі консула СРСР».

Вироку закритого судового засідання в архівно-слідчій справі немає. Але є довідка про те, що Іван Кулик 7 жовтня 1937 року «…осуджений за першою категорією… Вирок виконано 10 жовтня 1937 р.».

У 1956 році письменника і дипломата посмертно реабілітовали «за відсутністю складу злочину», справу проти нього визнано сфальсифікованою.

Бравада Олександр. Іван Кулик. Він же — Василь Роленко. Він же — Ролінато. Насправді ж — Ізраїль Юделевич... Режим доступу: https://goo.gl/6zRRfh