Читати книгу - "Якоб вирішує любити"

Він схилився над своєю жертвою, і йому без зусиль вдалося забрати гроші. Він був майже певен, що чоловік його не впізнав. Навіть якщо корабельник виживе і прикличе жандармів, усе виглядатиме, як звичайне пограбування, яких у Відні, без сумніву, траплялося чимало. «Сам собі винен. Носити при собі стільки грошей, та ще й вибратися кудись наодинці — з такого добра не буває», — скажуть вони. До того ж у Фредерика є надійне алібі. Весь день він провів у Придворній палаті.

На зворотньому шляху музика все гучнішала, Фредерик знову дійшов до корчми, зазирнув крізь те саме вікно і побачив, що торговець тепер випиває з якимось молодиком. Поза тим публіка вже встигла помінятися. З середини зали повідсували столи і лавки, і тепер там жваво танцювали. Кавалери міцно стискали в танці дівчат легкої поведінки, горілка лилася рікою.

В корчмі було лише кілька торговців і корабельників, зате повно всілякого наброду, підмайстрів і ремісників, служниць, волоцюг і портових робітників. Здавалося, тут збирався увесь віденський півсвіт. Крім них, тут засіло й чимало Фредерикових супутників, німих і замкнених, мов спаралізованих від гризоти, що можуть загрузнути тут, у Відні. Фредерик заплатив господареві за кімнату з пічкою, а тоді побіг на пристань, за жінкою і тещею.

— Я знала, що ти не кинеш нас напризволяще, — сказала жінка, радісно його обіймаючи.

— Беріть свої речі, я винайняв кімнату для нас у господі.

— Кімнату? Але ж у нас на це нема грошей, — недовірливо проказала теща.

— Тепер вже є.

Він не підводив погляду, навіть як Ева почала допитуватися, звідки в нього гроші. Коли ж у скупо освітленій кімнатчині він виклав на стіл капшук, жінки подивилися на нього запитливо і налякано. Але й вони зуміли оцінити переваги, які давали ці гроші в їхньому становищі. Інші лотаринжці мусили терпіти цю крижану віденську ніч просто неба, тоді як їм господар навіть приніс якоїсь їжі й вина.

Коли стара з храпом заснула, Фредерик з Евою вислизнули з кімнати. Вони танцювали перший танець свого спільного життя і цілувалися в одному з численних темних закамарків, де — судячи зі стогонів та криків — усамітнилося чимало інших парочок. Втомившись від танців і вина, вони підсіли до того молодика, з яким випивав торговець. Останній в якусь мить здався і, розлючений, встав.

— Тоді продавай своє корито, як знаєш, віслюче ти впертий! — буркнув він на прощання і зник у ночі.

Фредерик цокнувся з молодиком і спитав:

— Що, замало пропонував?

— Так, батько мені чітко сказав, скільки брати, а скільки ні. От і сиджу тепер з порожніми руками.

— А може б ти поплив до Банату? Я добре заплачу, — сказав Фредерик.

— Що ні, то ні. Бо тоді довелося би там зимувати.

На це у Фредерика заяріла нова думка. Хіба ж не він керував гребцями на останньому етапі до Відня? Хіба не під його орудою вони зайшли в канал і, цілі та неушкоджені, пристали до берега? Що може статися страшнішого від того, що вони вже пережили? Він відіслав жінку спати, а сам обійняв корабельника за плече.

— Гадаю, ми зможемо домовитись, — шепнув йому на вухо.

Коли глупої ночі він повернувся до кімнати і поглянув на обидвох жінок, що спали, цілковито беззахисні, у ньому вперше в житті зародилося якесь ніжне почуття. Він подбає про те, щоб вони не знали ніякої скрути. У них з Евою будуть діти, найкраще син, якому він колись передасть господарство. Він зробить усе, щоб ця подорож виявилася не даремною. Бо нарешті у нього є сім'я.

Наступного ранку він наказав своїм людям — бо так відтепер їх розглядав — бути напоготові. Щойно урядники дозволять їм їхати далі, як вони продовжать подорож на новому кораблі. Незабаром на пристані з'явилися четверо чоловіків в уніформі, вони принесли зі собою стіл, стілець, скриньку, течку і каламар. Один, очевидно, був вищий за рангом. Він сів, поклав на стіл свого капелюха з пером, каламар і течку, з якої видобув письмове приладдя й папір. Знуджено здмухнув пасемце волосся з очей, і тільки тоді розглянувся навколо.

— Хто тут старший? — спитав він.

— Я, — не вагаючись відповів Фредерик, і ніхто йому не заперечив. Він ступив крок уперед.

— Німецькою говорите?

— Так, в нашій місцевості розмовляють лотаринзькою німецькою.

— Та гівно то мене обходить, головне, чим швидше звідси забратися. Цей вітер в могилу мене зажене, — сказав урядник. — Що ж, тоді з Вас і почнемо. Ім'я, походження, професія, віровизнання. Де Ваші манатки?

Фредерик показав на свій клунок, і двоє урядників негайно взялися