Читати книгу - "Вовк-тотем"

Чень Чжень поставив піалу з чаєм і сказав до Доржа:

— З шістьма вовченятами ти можеш покінчити, але одного залишиш мені, найбільш здорового. Я хочу виховати вовка.

Дорж заціпенів, а потім, дивлячись секунд десять на Ченя, мов на того вовка, повільно вимовив:

— Ти хочеш виховати вовка?

— Ну так, — відповів Чень. — Я хочу виховати вовка, а потім, коли він виросте, схрестити його з собакою. Хтозна, може, таким чином вдасться отримати вівчарку, кращу, ніж у прикордонників? Гадаю, що коли народяться маленькі вівчарки, чабани їх тільки так розхапають.

Дорж повів очами і в них раптом спалахнув вогник, який буває в очах мисливського собаки, що вгледів здобич. Поспішно перевівши подих, він сказав:

— Оце так ідея! А раптом і справді вийде! Якщо в нас буде вівчарка, тоді полювати на вовків і лисиць буде значно простіше. А якщо ми розпродамо цуценят, то, може, й розбагатіємо.

— Боюся, що на бригаді не дозволять, — сказав Чень.

— Але ж ми будемо виховувати вовка, щоб убивати вовків і охороняти колективне майно! А хто буде проти того, щоб ми виростили вовка для такої мети, тому ми не дамо потім цуценят-вівчарок.

Ян Ке, сміючись, сказав:

— О, тобі теж схотілося виростити вовка?

— Якщо ви собі візьмете одного, я теж візьму одного, — рішуче сказав Дорж.

— От і добре! — навіть плеснувши в долоні, сказав Чень Чжень. — Якщо дві родини візьмуться вирощувати вовка, то шанси на успіх збільшаться удвічі! — і, подумавши, додав: — Однак, я не зовсім впевнений, чи дійсно зможе вовк, коли виросте, спаритися з собакою?

— Це — нескладно, — відповів Дорж. — У мене є один спосіб. Три роки тому я роздобув одну гарну породисту сучку і хотів спарувати її з найбільш швидким і войовничим собакою серед своїх домашніх. Однак у мене в родині всього десять собак, і вісім з них — пси, є гарні, але є й ліниві, і я боявся, щоб ця сучка не надумала спершу спаруватися з лінивим псом, тоді всі мої старання зійшли б нанівець. Тож я вигадав такий спосіб: коли підійшов час злучки, я знайшов один виритий наполовину сухий колодязь, завбільшки з монгольську юрту і завглибшки зо два людських зрости, і вкинув туди одного з найкращих псів і цю сучку, а також тушу одного мертвого барана, потім за декілька днів додав їм води та їжі. Коли я їх витягнув звідти через двадцять днів, сучка й справді вже була вагітною. Ще до початку весни вона привела гарних цуценят — аж вісім штук! Я тоді забив чотирьох сучок, а лишив чотирьох песиків і вигодував їх. Тепер у мене в родині більше десятка собак, але ці четверо — найбільші, найшвидші й найлихіші. Більшість упольованих за рік вовків і лисиць у нас — заслуга цих чотирьох собак. Якщо ми й тепер вдамося до такого способу, то неодмінно отримаємо гарних цуценят вівчарки. Тільки запам’ятай: вовченя потрібно з дитинства тримати разом із цуценям-сучкою.

Чень Чжень і Ян Ке — обидва схвалили таку ідею.

Парусинова сумка заворушилася — напевне, вовченятам вже затерпли тільця лежати скрученими в сумці, а може, вони зголодніли, тож урешті-решт припинили вдавати мертвих і, навпаки, почали борсатися в пошуках шпарини, щоб вилізти на волю. Це були сім дорогоцінних «маленьких життів», яких Чень Чжень поважав і перед якими схилявся, однак п’ятьом із них належало невдовзі померти. У Ченя відразу стало важко на серці. Перед очима йому промайнула стіна з барельєфом, у якій був облаштований головний вхід до Пекінського зоопарку. Як би було добре відправити цих п’ятьох туди — адже ж вони є чистокровними представниками породи монгольських вовків із самої глибини степу! Цієї миті перед ним розкрилась уся правда про жахливу безодню людських сердець, охоплених жадібністю й марнославством: адже він ішов витягати вовченят заради того, щоб виростити вовка, але для цього можна було забрати собі тільки одне вовченя, і ще було би прийнятним, якби він серед цих сімох вибрав собі одного самця. Але чому він раптом притягнув додому ціле кубло? Насправді непотрібно було брати з собою Доржа й Ґао Цзяньчжуна. Однак, якби цих двох не було, чи він би приніс із собою тільки одне вовченя? Теж ні. Адже принести ціле кубло вовченят означає перемогу, сміливість, зиск, славу, означає появу перед іншими в новому образі, порівняно з цим усім життя сімох малюків — лише піщинка на терезах.

Серце Ченя защеміло. Він зрозумів, що насправді ці малюки візразу ж йому сподобалися. Він тужив за вовченям уже майже два роки і ледь не божеволів від бажання мати його в себе. Він справді хотів залишити їх усіх. Однак це було неможливо — скільки ж йому доведеться здобути їжі, щоб прогодувати й виростити сімох маленьких вовків? Йому раптом сяйнула одна думка: а якщо сісти зараз на коня й відвезти п’ятьох до їхньої нори? Проте, крім Яна Ке, ніхто не поїде з ним, а сам він тим більше не наважиться туди з’явитися, крім того, на дорогу туди й назад знадобиться чотири години, але ж ані людина, ані кінь такого не витримають. Та вовчиця, напевне, тужить біля своєї нори й гризе землю від горя. Тож відвозити зараз вовченят дорівнює самогубству.

Чень Чжень, тримаючи підвішеною сумку, надзвичайно повільними кроками вийшов із юрти. Він сказав:

— Вирішимо з ними через кілька днів, я хочу ще гарненько їх роздивитися.

— А чим ти будеш їх годувати? — запитав Дорж. — У такий холод вовченя якщо день не поїсть молока, здохне від голоду.

— Я назбираю коров’ячого