Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

— А я знаю, що ви найбільше на світі любите. Загадки відгадувати. Так?

— Ура! Чудово…

— Во, класно!

Малюки повсякчас отак. Скажи їм: «Фокуси дивитись». — «Ура!» — «Чай пити з цукерками!» — «Класно!» Усе на світі вони люблять більше всього на світі.

Топилін:

— І ми також любимо їх відгадувати…

Далі нам не дали розвернутись, тому що один хлопчик із своєю загадкою вихопився.

— Слухайте, дядечки клоуни!

Ура! Є за що зачепитись! Я у хлопчика запитую:

— А чому дівиця красна?

А Топилін закричав:

— Ні цар, ні цариця, ні синя… ні, зелена… чорна дівиця — негритянка вона.

Нарешті за допомогою товариша-дядька-гімнаста ми збагнули, що «красна» — то вродлива. І почали говорити, що ми також красні. І що «сестра у нас нівроку — красненька». І буває, що людина не вся красна, а частинами — ніс, наприклад. А хлопчик, що загадку загадав, причепився: що та що там розсипали. А ми звідки знаємо?

Топилін…. У цій загадці є натяк-відповідь. Розсипався горох. ГОРОХ! (Виділяє це слово.) Отже, горох розсипали. Поворуши мізками, і все.

Гімнаст. У загадках усе інакомовне. Мовиться «горох», а то не горох.

Топилін. Картопля! Студенти розсипали.

Гімнаст. І не картопля. Тут як у байках. Сказано: «мураха», а мається на увазі «трудівник». Під зайцем розуміється боягуз. А під лисицею — хитрун.

Шубовсть. А під мухою хто? Знаєте?

Гімнаст. Хто?

Шубовсть. Під мухою — слюсар-водопровідник.

На цьому сестри нас спішно з палати виштовхали. Так ми й не довідались, що там розсипалось.

Цікаво, чи пам'ятає про це нижній гімнаст — тов. Добронравов Т.П. — нині голова профкому Циркконцерту?

(«Рада у Філях». «Напередодні». «Ніч перед різдвом». І т. д.)

Хто я — дурень чи розумний? Якщо я — розумний, кмітливий, чому я не вдарився у науку, у виробництво, у дисертацію? Адже я чудово розуміюсь на приладах. Став би кандидатом. А коли кандидат, отже, розумний. А клоун бути розумним не може. Він блазень!

Та з іншого боку, я був кращим математиком школи. Посідав різні перші місця на міських і районних олімпіадах. Закінчив інститут. Маю три патенти.

А може, я просто хворий? Розум є, але спрямований він не на те, щоб створювати, а на те, щоб розсмішити, вивернути навиворіт. Розумну голову дурневі дано. І Так чи інакше, мої розумні колеги і супротивники вважають мене дурником. Процвітаючий дурень. Щасливий дурень, до котрого щастя суне в руки. А їм доводиться розумом усього досягати, працею. Їм на талант покладатись не можна. До їхнього таланту ще не доросли сірі маси. От мій ширпотреб — масове мистецтво якраз для сірих мас. Звідси дешеві успіхи. І в цьому популярність моєї дешевої популярності.

Та вже їхню діяльність і продукцію я давно прорахував і виплюнув. Нема там чаклунства і незвіданого. Нема шаманства. Нема того загадкового «переходу кількості в якість». А точніше, переходу якості в якість. Що є в кожному класному анекдоті. Все розпочинається на одному рівні, а закінчується на іншому, вищому. (Побачити б графік анекдота, осцилограму його, чи що!).

Все-таки нема нічого на цю тему сильніше за «Моцарта і Сальєрі». Та коли б нас Сальєрі оточували! Їй-богу, то не найгірший варіант творчої інтелігенції.

Три дні тому Тихомирову присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв РРФСР. Завтра суд. Підіб'ємо деякі підсумки.

1. Запрошення надіслані. Майже всі потрібні й славні люди обіцяли бути.

2. Лебідка готова. Перший зразок у мене в руках.

3. Одержано довідку від циркового училища про те, що воно не може мене прийняти. Нема чого. Загальноосвітні предмети я склав у моєму вузі, а фахові навички у мене на належній висоті.

4. Зібрано теку відхилених Тихомировим номерів. Дві третини у ній — це сцени, схвалені в інших місцях, в пресі, на радіо чи на естраді.

— То що скажеш, бабусю?

— Не знаю, як тепер, а за мого часу для вступу до комсомолу необхідні були дві комсомольські рекомендації або одна партійна. Її могли дати члени родини. Так ось, я б тобі дала рекомендацію. Людина ти для суспільства потрібна.

— А я б тобі, бабусю, рекомендації в комсомол не дав.

— А це ж чому? — обурилась вона.

— Вік у тебе, бабусю, не комсомольський.

— Бовдур! — сказала бабуся і полізла битись. Ледве я заховався під столом. А вона продовжила — Людина ти потрібна, як потрібні в природі грифи чи яструби-перепелятники. Але для сім'ї я, безперечно, бажала б іншого родича. Тобто внука.

Наприклад, такого, як він, — вона вказала на Топиліна.

— Дякую, — відповів Топилін. — Я про кращу бабусю й не мріяв!

— Зрада! — закричав я. — Гаразд, тепер ви, бабусю, як чесна людина, мусите його увнучити. А ти, Топилін, убабусюй її. Що стосується мене, то з обома розлучення. Але не зараз,