Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

Юрій Городянин багато чого навчився у Чорноти, зокрема збагнув, що у боротьбі виявляти жаль до ворога небезпечно, бо це може обернутися жертвами в українському таборі. «Чорнота не читав більше лекцій про те, що боротьба не знає жалю, — писав Юрій у романі «Холодний Яр». — Я вже й сам добре усвідомив, що коли дві нації борються, то білі рукавички треба скинути…»[506]

Напровесні 1921 року Юрій Городянин-Лісовський, виконуючи завдання отамана Івана Деркача, вирушив з Холодного Яру на захід із метою зв’язатися з повстансько-партизанським штабом Юрка Тютюнника. А Чорнота легалізувався. 1921 року він вже працював головою Єлисаветградської повітової ремонтної комісії. Були в нього і документи, що він є секретарем мисливського товариства та завідувачем радгоспу Одеського губернського земельного відділу.

Коли документи в порядку, легше займатися підпільною роботою. В неї і поринув Юрій Дроботковський. У Єлисаветграді у той час діяла антикомуністична організація «Народна помста» на чолі з Володимиром Григоровичем Новицьким. У її діяльності Дроботковський брав участь, але, напевно, дуже обережно, бо підозрював, що в організації є заслані сексоти ЧК.

«Сам Дробатковський брав діяльну участь в роботі «Нарпомсти», — писали чекісти. — Добре знав всіх осіб, які проходили по цій справі, і навіть тих співробітників (чекістів), які цю справу розробляли. Подальшою розробкою з’ясовано, що він (Дробатковський) тепер має стосунок до підпільної праці і керує роботою трійок, що оперують в Єлисаветградському повіті, крім того, він має своїх людей у всіх місцевих установах, до ЧК включно. А також мав зв’язок з бандами, що оперують у Миколаївській та Кременчуцькій губерніях. Співпрацівник (чекіст Трохименко. — Ред.) представився йому як командувач Чорноморською Повстанською групою і член Всеукраїнської Отаманської Ради. Спочатку у співпрацівника (Трохименка) виникла підозра, чи не є (сам) Дробатковський співпрацівником повітової ЧК».[507]

Чекістам вдалося з’ясувати, що Дроботковський у різних совєтських установах має довірених людей, зокрема у кавалерійській школі йому допомагав Фатер, у повітовому військкоматі — Седлецький (Стрелецький?), у політвідділі — помічник уповноваженого по боротьбі «з бандитизмом» (і водночас сексот) Поліщук, який давав Дроботковському «всі необхідні дані і навіть брав участь в операціях».[508]

Дроботковський був досить поінформованим чоловіком. Він знав, що в Єлисаветградській ЧК «служать сексотами українці, колишні петлюрівці С. Даниленко, Марченко, Поліщук і якась Кучеренко, які… спровокували Нарпомсту».[509] Мав Юрій і надійні зв’язки в Єлисаветградській кавалерійській школі. «Самые крупные связи Дроботковский имеет в Кавшколе, где среди комсостава есть «свои» (люди)».[510]

Оця поінформованість страшенно налякала сексотів, що вже окутували підпільників своїм плетивом. Тому один з них, провокатор Завірюха, який представлявся начальником штабу Чорноморської повстанської групи (насправді неіснуючої), у наказі № 9 оголосив Юрія поза законом: «Сотника Дроботковського об’явлено поза законом і наказано його знищити». В цьому ж наказі провокатор закликав знищити буцімто за невиконання наказу підпільницю Олену Крижанівську.[511]

25 серпня т. зв. командувач Чорноморської повстанської групи чекіст Трохименко-Гамалія також видає наказ, шостий пункт якого проголошував: «Сотник Дроботківський об’являеться зрадником рідного краю. А через це наказую всім, хто знае його місце перебування, донести до штабу группи».[512]

Та Дроботковський продовжував свою справу. Він налагодив зв’язок з отаманами, що діяли в районі Фундукліївки, — Свищем, Бараном (Барановим?) і Овишем, а також з підпільниками різних волостей Єлисаветградського і Чигиринського повітів. Вільно пересуватися в повіті давали йому можливість документи Вищої ради народного господарства про те, що він перебуває у відпустці з квітня по жовтень 1922 року. Мав Дроботковський і мандат, у якому зазначалося, що він має право їздити по всіх радгоспах і кінних заводах. Ці документи Юрій виготовив сам.[513]

Він планував влаштуватися секретарем кавалерійської школи, щоби легше діставати для повстанців коней. Він мав намір за два місяці створити кінний загін силою у 400 шабель.[514] Жив Дроботковський тоді в Єлисаветграді на вулиці Михайлівській у будинку Кременецького у флігелі.

Хоч і досвідченим був Юрій чоловіком, але й чекісти виялилися професіоналами… Арештували його 11 вересня 1922 року в Єлисаветграді, коли він виходив із собору. Під час допиту Дроботковський «урочисто заявив, що є переконаним українським націоналістом і ворогом Совєтської влади, з якою він боровся».[515]

Його вивезли до Києва і кинули до сумнозвісної Лук’янівської в’язниці — разом із полковником Здобудь-Волею, штабс-капітаном Яковенком і Іваном Яковичем Ляшенком. У чекістському повідомленні про цю подію Юрія назвали «відомим багатьом органам ҐПУ по своїй підпільній діяльності, старим петлюрівським партизаном сотником Дроботковським».[516] Звинувативши його у «петлюрівщині», відкрили кримінальну справу. Першу її сторінку було заповненно 18 вересня 1922 року.

Юрій не приховував перед слідчим, що активно боровся проти совєтської влади, зокрема 1919 року брав участь у боях з червоними під Тирасполем, під Вінницею і Васильковом. Розповів він і як на чолі кавалерійського загону (72 вершники), що сформував під Тирасполем, пробивався в Галичину, але був оточений кавалерією Григорія Котовського і здався в полон. Тоді, швидше за все, Дроботковський імітував перехід на бік червоних… Повернувшись з-під Тирасполя в Одесу, працював у губернській ремонтній комісії, напевно знову з кіньми. Паралельно влаштувався на політичні курси.

Маючи документи, що є «красноармєйцем» 130-ї совєтської бригади, таємно підтримував зв’язки з