Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький"

260
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Старосвітські батюшки та матушки" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 94
Перейти на сторінку:
ро­зуміти, що бре­ха­ла Вольчи­ха.

- Хто це та­кий? - спи­та­ла Ба­ла­бу­ши­ха в кра­мар­ки.


- Цей чех вчить гра­ти на фор­теп'яні дітей в ди­рек­то­ра, в ми­ронівській са­харні, - ска­за­ла Вольчи­ха. - Ди­рек­тор оце приїхав з-за гра­ниці й привіз з со­бою цього па­ни­ча.


- Як йо­го про­зи­ва­ють? - спи­та­ла знов Ба­ла­бу­ши­ха.


- Його про­зи­ва­ють Га­нуш, - ска­за­ла Вольчи­ха, - він доб­рий па­нич, дає нам втор­гу­ва­ти. Вже не раз був в на­шо­му ма­га­зині з ди­рек­то­ром і з йо­го стар­ши­ми дво­ма си­на­ми. Які гарні па­ничі, які гарні! Та я ще та­ких зро­ду не ба­чи­ла, - ле­пе­та­ла Вольчи­ха, підійма­ючи очі вго­ру. - Оце не­дав­но ди­рек­тор­ша в ме­не наб­ра­ла стрічок та стьожок на п'ятнад­цять кар­бо­ванців. Візьміть, пані, оці стрічки та стьожки - са­ма ди­рек­тор­ша взя­ла їх цілу шту­ку.


Балабушиха на­ку­пи­ла тих стрічок та стьожок, які бра­ла ди­рек­тор­ша, й вий­шла з крам­ниці.


Тільки що ма­ти й доч­ка прий­шли до­до­му, Нас­тя побігла в за­лу й по­ча­ла мушт­ру­ва­тись пе­ред дзер­ка­лом. Во­на ог­ля­да­ла своє гар­не лич­ко, свої чорні бро­ви, обер­ну­лась бо­ком, зир­ну­ла на талію, та все ду­ма­ла за гар­но­го Га­ну­ша, приспіву­ючи ма­зур­ку.


Настя крут­ну­лась на одній нозі й вибігла з за­ли. Увійшла Ба­ла­бу­ши­ха, ста­ла пе­ред дзер­ка­лом і підня­ла з ли­ця ву­аль. Піт об­лив їй ли­це, при­си­па­не пуд­рою. Потьоки по­тек­ли по що­ках і на­ма­лю­ва­ли на її ви­ду ніби ге­ог­рафічну кар­ту з річка­ми, мо­ря­ми й острівця­ми.


Вона втер­лась хус­точ­кою, стер­ла пуд­ру, і в дзер­калі за­чорніло її ли­це, за­синіли поп­ру­ги та смуж­ки під очи­ма. Во­на при­ту­ли­ла ли­це тро­хи не до са­мо­го дзер­ка­ла й роз­див­ля­лась на свої ду­же при­ма­зані по­ма­дою ко­си. На го­лові світи­лись поміж чор­ни­ми пас­ма­ми сиві во­ло­син­ки. Ба­ла­бу­ши­ха гля­ну­ла на талію. Сіренька сук­ня об­вис­ла на бо­ках, бо­ки по­за­па­да­ли. Ба­ла­бу­ши­ха чо­гось при­га­да­ла собі су­хе тем­не ли­це Онисії Сте­панівни й іздриг­ну­лась… Во­на те­пер ста­ла чо­гось схо­жа на Они­сю Сте­панівну. А Га­нуш сто­яв пе­ред її очи­ма не­на­че жи­вий, з чу­до­вим, од­ки­ну­тим білим ло­бом, з гри­вою ле­ва на го­лові.


"Боже мій! Нев­же я йо­го люб­лю? - ду­ма­ла Ба­ла­бу­ши­ха, сто­ячи пе­ред дзер­ка­лом. - Чо­го це він стоїть пе­ред моєю ду­шею й не схо­дить в ме­не з дум­ки?"


Вона вхо­пи­ла пуд­ру й пот­ру­си­ла на ли­це. Ли­це од­ра­зу по­повніша­ло й пок­ра­ща­ло.


"Але ж талія моя не круг­ла… сук­ня по­об­ви­са­ла й теліпається, не­на­че на кілку", - по­ду­ма­ла Ба­ла­бу­ши­ха, й во­на вий­шла з за­ли, вбігла в кабінет, роз­по­ро­ла підбійку в сукні, підмос­ти­ла ва­ти, за­ши­ла на жи­ву нит­ку й знов наділа.


Тим ча­сом Нас­тя знов ус­ко­чи­ла в за­лу й мушт­ру­ва­лась пе­ред дзер­ка­лом: при­ту­лю­ва­ла до ли­ця на­куп­лені стрічки, начіплю­ва­ла їх на го­ло­ву, зав'язу­ва­ла ни­ми шию. Нас­тя одійшла од дзер­ка­ла, ма­ти знов ста­ла пе­ред дзер­ка­лом і по­вер­та­ла свої бо­ки, не­на­че гріла їх ко­ло печі. Талія ста­ла те­пер круг­ла. Ба­ла­бу­ши­ха не­на­че по­мо­лод­ша­ла й осміхну­лась до се­бе в дзер­ка­ло. В за­лу знов влетіла Нас­тя й на ході приспіву­ва­ла й тро­хи аж при­танцьову­ва­ла.


- Настю, сер­це, а по­ди­вись, чи круг­ла в ме­не талія? Мені здається, що сук­ня по­об­ви­са­ла зза­ду на талії, - пи­та­ла ма­ти в доч­ки, вип­нув­ши бік пе­ред дзер­ка­лом.


- Чогось ста­ла ніби вип­ну­та навк­ру­ги, кругліша, ніж бу­ла пе­редніше, - ска­за­ла Нас­тя, заг­ля­да­ючи в дзер­ка­ло че­рез ма­те­ри­не пле­че.


Балабушиха зраділа й ти­хенько за­тяг­ла ма­зур­ку. Во­на хотіла дрібненько пе­ребігти че­рез за­лу, як доч­ка, але по­чу­ва­ла, що но­ги спо­ти­ка­ються, не­на­че на їх висіло залізне пу­то.


- Сядь, сер­це доч­ко, за фор­теп'ян та заг­рай, а я тро­хи пос­лу­хаю, - ска­за­ла Ба­ла­бу­ши­ха.


Настя сіла й по­ча­ла виг­ра­ва­ти всякі ма­зур­ки та вальси, а ма­ти по­ход­жа­ла по­ма­ле­сеньку по залі й ма­ри­ла про чу­до­во­го Га­ну­ша. Во­на по­чу­ва­ла, що в неї сер­це ще й досі не вмер­ло, хо­че лю­би­ти, мо­же лю­би­ти кра­су й мо­лодість.


Самовар па­ру­вав і кипів на столі. Ма­ти й доч­ка жда­ли Ба­ла­бу­ху з чаєм. Ба­ла­бу­ха пішов на тре­бу й дов­го не при­хо­див. Вже сон­це сіда­ло. Чер­во­ний світ жеврів на білих стінах, як жар, а далі згас. Доч­ка гра­ла й ма­ри­ла, ма­ти все по­ход­жа­ла по залі й собі ма­ри­ла. По­чу­ван­ня во­ру­ши­лись, ніби ожи­ва­ли.


Прийшов Ба­ла­бу­ха. Сіли пи­ти чай. Ба­ла­бу­ши­ха роз­ка­за­ла чо­ловікові, що ба­чи­ла в Волька в ма­га­зині Га­ну­ша.


- Знаєш що? - про­мо­ви­ла Ба­ла­бу­ши­ха до Ба­ла­бу­хи. - От нам трап­ляється вчи­тель му­зи­ки для на­шої Насті. Поїдь завт­ра з візи­том в Ми­ронівку до ди­рек­то­ра та поп­ро­си Га­ну­ша, чи не схо­че він вчи­ти на фор­теп'яні на­шу Нас­тю. Ми­ронівка за шість верс­тов од нас. За Га­ну­шем мож­на по­си­ла­ти коні двічі-тричі на тиж­день. На­ша Нас­тя має та­лант і охо­ту до му­зи­ки. Та й я ду­же люб­лю слу­ха­ти му­зи­ку. Та не за­будь поп­ро­си­ти до се­бе ди­рек­то­ра з сім'єю. В ди­рек­то­ра два си­ни, а я зро­ду-звіку не од­дам своєї Насті за ду­хов­но­го, за яко­гось пат­ла­ча та бо­ро­да­ня.


Настя по­чер­воніла, як маківка.


- Але ж той Га­нуш, мо­же, до­ро­го схо­че за уро­ки? - обізвав­ся несміли­во Ба­ла­бу­ха.


- А хоч би й до­ро­го! В нас од­ним од­на доч­ка, єди­ни­ця. Поїдь та­ки завт­ра, не гай­ся й не дляй­ся по своєму зви­чаю. Тре­ба ко­рис­ту­ва­тись ча­сом, бо Га­нуш, мо­же, ку­дись виїде. І не ду­май, і не го­во­ри нічо­го! Завт­ра вранці та­ки й поїдь, - вже нас­тир­ли­во крик­ну­ла Ба­ла­бу­ши­ха.


Балабуха за­мовк. Він те­пер мов­чав і чи­нив усе, що за­га­ду­ва­ла йо­му жінка.


Другого дня вранці Ба­ла­бу­ха поїхав в Ми­ронівку. Га­нуш зго­див­ся да­ва­ти уро­ки Насті. Ба­ла­бу­ха не­са­мохіть зап­ро­сив до се­бе в гості ди­рек­то­ра з сім'єю, бо так якось во­но ви­па­да­ло.


Вирядивши чо­ловіка в Ми­ронівку, Ба­ла­бу­ши­ха взя­ла ро­ман "Сім гріхів смер­тельних" і пішла в са­док чи­та­ти. Во­на ви­пи­су­ва­ла "Соб­ра­ние иност­ран­ных ро­ма­нов" і з ран­ку до ве­чо­ра човп­ла цілі здо­ро­вецькі то­ми фран­цузьких ро­манів, а найбільш ро­ман­тич­них. На ни­зині, не­да­леч­ко од бе­ре­га Росі, роз­рос­лась, як ліс, ма­ли­на. Ба­ла­бу­ши­ха зай­шла в ма­ли­ну, наїлась всмак ягід, сіла в гульбищі й по­ча­ла чи­та­ти ро­ман. Гульби­ще бу­ло тем­не. Ди­кий ви­ног­рад, пе­реп­лу­та­ний кру­че­ни­ми па­ни­ча­ми, вкри­вав прос­тор­не гульби­ще ціли­ми гнізда­ми. Над­ворі сто­яла ти­ша. Ба­ла­бу­ши­ха за­чи­та­ла­ся і в думці все ста­ви­ла се­бе на місце ге­роїні ро­ма­ну, а на місце ге­роя - Га­ну­ша. Во­на на ча­сок од­во­ди­ла вря­ди-го­ди очі од книж­ки, а її дум­ка все літа­ла ко­ло чу­до­вої пос­таті мо­ло­до­го хлоп­ця. Во­на все при­га­ду­ва­ла собі йо­го делікат­не ли­це та зо­ло­тисті бурці.


- Остобісіло мені вже чи­та­ти. Що б тут ро­би­ти? "А зва­рю ли­шень я свіжо­го ва­рен­ня з ма­ли­ни", - по­ду­ма­ла во­на. Ба­ла­бу­ши­ха ду­же лю­би­ла ла­сощі й в ку­хо­варстві тільки й тя­ми­ла, що ва­ри­ти ва­рен­ня. Во­на пішла до ха­ти, звеліла Ки­лині ви­нес­ти таз в бе­рег, пог­на­ла Нас­тю рва­ти ма­ли­ну. Ки­ли­на розікла­ла ба­гат­тя з трус­ку та трісок в тіні ви­со­ко­го

1 ... 79 80 81 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Старосвітські батюшки та матушки, Нечуй-Левицький"