Читати книгу - "Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі"

-- Елеоноро…

Тоді він все-таки підійшов до мене, з таким же співчутливим поглядом, як у всіх інших, з ким я перетнулася того ранку, який мені ніколи не забути.

Вдалині пролунав гул дзвонів; не знаю чому, в якусь мить прозорливості, я подумала, що вони б‘ють за мертвим.

Тоді я з жахом зрозуміла.

-- Ні… скажи, що це неправда, -- промовила я і відсунулася від нього. Я вже не хотіла дивитися на нього, не хотіла більше ніколи бачити його. Це все вже давно було зайвим.

-- Елеоноро… Твій дядько Раймундо Антіохський загинув в бою з Нур ад-Діном під Інабом. Я не стану приховувати від тебе подробиці, знаю, що ти захочеш знати все. Вони поглумилися над ним, його голову відправили Багдадському халіфові й виставили на стіні міста, у всіх на очах.

55 Густий туман

ЕЛЕОНОРА

Сицилія, 1149

Про дні чи тижні, що минали, в мене доволі невиразні спогади. Мені розповідали, що повернення довелося відкласти, бо королева Франції захворіла вперше у своєму житті. Король Рожер II гостював нас у палаці, але цього я теж не пам‘ятаю, в такому кататонічному стані я перебувала.

Я лежала в ліжку, нездатна вийти з розпливчастого туману, що мене оточував, настільки важким було моє тіло. Я, яка не могла зрозуміти втому, яку виказував Людовик після поїздок верхи, яка не знала, що таке біль зубів чи важка вагітність. В мене боліли кістки й щелепа, мене болів кожен удар серця і кожен подих, мене охопила байдужість.

Тільки тверда і дуже гаряча рука не дала мені загубитися в тому лімбі, яке так манило мене. Кажуть, що це мій чоловік, Людовик, наказав поставити крісло поряд з моїм ліжком і не зрушився звідти, поки тривала моя дуель. Він їв там і спав там, постійно тримаючи мене за руку, вдень і вночі, так сильно йому залежало. І мені теж залежало.

-- Наша донька чекає на тебе в Парижі, повернися заради неї. І твоя сестра теж, ти не можеш залишити їх самих, -- повторював він, але коли його голос доходив до моєї внутрішньої цитаделі, то ставав нерозбірливим. Звуками, що залишали мене байдужою.

Мені часто снилися Адамар і Рай. Вони були злі на мене, кричали, щоб я поверталася, помстилася за них, я відверталася до них спиною і продовжувала безцільно блукати в тумані.

-- Елеоноро, нам потрібно вирушати. Вже кілька тижнів все військо очікує на повернення до Франції, ми не можемо більше затримуватися. Я наказав, щоб вони вирушали в зворотну путь, але рано чи пізно нам теж доведеться повернутися. Другий хрестовий похід зазнав невдачі, нам залишається тільки повернутися в Париж і знов почати правити. Сюжер квапить мене, щоб ми поверталися, він дуже переживає за тебе. Але я не змушуватиму тебе силою, як це зробив Галеран, хочу, щоб ти дала мені свій дозвіл на повернення. Ти майже не їси, ти надто немічна, якщо необхідно, ми будемо робити короткі переїзди, але нам потрібно негайно повертатися. Елеоноро, не знаю, чи ти мене чуєш, але мені потрібен якийсь сигнал, що ти згодна вирушати в дорогу, -- наполягав він.

Інколи я відкривала очі, але нічого не бачила. Інколи закривала очі на оточуючий мене світ, байдужа до всього. Проте, одного дня, не знаю на світанку чи під вечір, щось змусило мене повернутися.

А повернули мене звуки.

56 Тускулум

ЕЛЕОНОРА

Сицилія, 1149

Людовик вислуховував посланця поряд з дверима в мої покої. Я чітко почула повідомлення:

-- Ваша Величносте, перші хрестоносці вже прибувають в Париж і повертаються до своїх справ. Ви просили повідомити Вас, якщо ми довідаємося щось про Тьєрі де Галерана.

-- І…?

-- Він поселився в своїх колишніх покоях в палаці на Сіте. І знов очолив королівську охорону, без Вашого наказу ми його не чіпали. Що нам робити?

-- Негайно відправте наказ арештувати його за викрадення королеви Франції.

-- Ні! – перебила я їх.

Обоє повернулися, приголомшені. Я піднялася на лікті, сама не пам‘ятаю як.

-- Ні, не арештовуйте його. Нехай продовжує командувати королівською охороною, -- сказала я з давно забутою силою.

Галеран в палаці поряд з моєю донькою Марією і Алісою. Ось що змусило мене вирватися з туману.

-- Я геть слаба, Людовику, але вирушаймо в дорогу, -- сказала я.

-- Впевнена? Твоє тіло кволе, а перед нами далека дорога.

-- Вирушаймо негайно, я хочу повернутися якомога швидше.

Він кивнув і почав роздавати накази. Наступного дня ми вирушили на кораблі в Іль-де-Франс.

Але він мав рацію: не дивлячись на моє бажання якомога швидше прибути в Париж, нам доводилося робити зупинки, бо я потерпала від морської хвороби, як ніколи раніше. Блювота і нудота, я марніла з кожним днем. Мало хто був готовий поставити гроші, що я доїду живою до Франції.

-- Навіть святий отець стурбований станом твого здоров‘я, Елеоноро. А також, не буду приховувати від тебе ситуацію, твоєю погрозою попросити признати наш шлюб недійсним через кровну спорідненість. Римська Церква не бажає, щоб королі Франції розлучалися, кажуть, що в цьому питанні проявлять терпимість. Він запросив нас відпочити кілька днів у своїй резиденції в Тускулумі. Ми повинні прийняти запрошення, з багатьох причин.

Я покірно кивнула. Навіть я вважала це за потрібне, не дивлячись на моє бажання якомога швидше прибути в Париж.

-- Тільки одне невеличке прохання, Людовику.

-- Все, що завгодно.

-- Принеси дзеркало, маленьке, мені не потрібно великого.

Тієї ночі я витягнула зі скрині сукню, в якій мене викрали в Антіохії, і в її складках знайшла записник Астролябіо. В мене була купа часу, щоб проглянути свою внутрішню бібліотеку, щоб пригадати всі трактати по криптографії, за якими Адамар