Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

- Що буде з людьми? – через те, що її захлеснув страшенний відчай, її шепіт був ледве чутний, але Шай почув. Прочитав по губах, тому що не відривав очей від її обличчя. Іскра тухла, її плечі опустилися, тому Джин стала здаватися ще тендітнішою. Вона більше не могла його бачити, не могла перебувати тут під землею, вона задихалася.

- Для людей нічого не зміниться. Прислуга потрібна в усі часи, - зі звичною для нього зневагою кинув Шай, подавши знак проводити  дівчину. - Ще побачимося, комашко.

Коли руки Норма витягли її з лазу, вона тільки й знайшла в собі сили сказати:

- Відкривайте ворота.

Її ні про що не розпитували, повірили на слово. Всі поспішали, бажаючи звільнити Варона якомога швидше. Один з драконів вежі відніс її назад, а Норм залишився керувати руйнуванням воріт, які декілька століть стримували Чорну лють, але за фатальним збігом обставин впали... через любов.

 Як не намагалися її відігріти, Джин все одно трясло, а погляд був спрямований в нікуди. Елтон не на жарт розхвилювався, такою він бачив сестру вперше. Розбиту, напівживу, перелякану. Тому Елтон навіть зрадів Данаю, який спустився з третього ярусу.

- Я його не відчуваю, ... не відчуваю, - шепотіла Джин потрісканими губами. Її скляний погляд змусив Даная насупитися.

- Кого ти не відчуваєш, Джин? Що там сталося?

- Я його не відчуваю, - продовжувала вона повторювати, не реагуючи.

- Ти можеш їй допомогти? Дати якийсь відвар, ти ж лікар, щоб тебе! - гаркнув Данай в серцях на Елтона. - Це не добрий знак. Щось не так. Джин зіткнулася з чимось жахливим.

- Вона стискає зуби та відмовляється пити. Битися мені з нею чи що? - пробурчав Елтон. - Навіть їжаку зрозуміло, що нічого хорошого моя сестра там не побачила. Як не на той світ надішлете, так під землю засунете.

Данай тільки зубами заскрипів.

Удвох вони спробували відвести її до кімнати, але Джин вперто піднялася на оглядовий майданчик, звернувшись убік Крижаної пустки.

- Вони виходять, - бурмотіла дівчина. - Їх тьма.

Як не бився Данай, розпитуючи її про те, що трапилося, Джинджер наполегливо ігнорувала його питання. 

- Ти бачиш ці білі верхів’я гір, Данаю? - промовила вона раптом, коли Данай вже втратив надію почути від неї щось виразне.

- Звичайно, бачу, - з підозрою покосився він на неї. Все більше йому починало здаватися, що Джин з'їхала з глузду.

- Це не сніг. Це дракони. Його військо. Вони усі геть білі. ... Я випустила зграю смерті. ... Заради нього. Заради Варона. Але Варон помилився у  мені. І найстрашніше те, що ... я його не відчуваю.

Плюнувши на правила, Данай схопив її за плечі, струснувши кілька разів.

- Ти лякаєш мене, Джин!

- Скоро ти мене ще й зненавидиш.

- Це навряд чи.

- Норм повертається, - Джин побігла сходами вниз, якраз тоді, коли Норм прийняв подобу владики. Але Норм прилетів не один. Крім воїнів з Угрюм гори, з ним з'явився Шай та п'ятеро його наближених командирів. Бідна Джин намагалася навіть не дивитися убік  моторошного тарра та його запеклих драконів.

- Ми вирушаємо прямо зараз, - відповів Норм на її кричуще питання у  погляді. - Тарр Шай запевняє, що в цій сутичці загін з Угрюм гори не знадобиться, тому дракони вежі залишаються охороняти дружину нашого командора, тобто тебе. Полечу лише я, щоб вказати дорогу.

- Візьми мене з собою, Норм! Прошу тебе! - вчепилася у нього Джин. - Я тут з розуму сходжу! Я хочу бути ближче до нього, хочу обійняти свого чоловіка відразу ж, як тільки ви його звільните.

- Ти залишишся у цій фортеці!!! Без ниття та суперечок! Це наказ! – раптом владно заявив Шай, тоном, який не терпів заперечень. Від його слів Джин сіпнулася, а на обличчі Норма з'явилася здивована розгубленість. А потім, продовжуючи дивитися на дівчину - його осяяло розуміння і загартований воїн-дракон зблід.

- Мені треба поговорити з тобою наодинці! - Норм буквально згріб Джин в оберемок й потягнув її до найближчої житлової кімнати.

- Сажі мені, чому тарр з тобою так поводиться? Твій дар здатний підпорядковувати Чорну лють чи ні? Ти повинна була забратися йому в душу та пов'язати себе з ним! Не мовчи…

- Нічого не вийшло. Вони інші в усьому, - тихо проказала Джин, насупившись. Почуття величезної провини та відповідальності за скоєне, ні-ні та й починало тягнути її у вир відчаю.

- То якого дідька ми зруйнували ці прокляті ворота?! Твоє слово дало мені віру! Адже ми домовлялися, тільки якщо твій дар огорне розум тарра, цього навіженого правителя. Навіщо ти приховала, Джин? ... Що ж ми наробили ?! - З жахом Норм відскочив від дівчини, почавши кидатися по кімнаті. - Адже їх не дарма заштовхували туди усім світом!

- Ти маєш рацію, Норм. Тисячу разів правий. Я поставила на кін цілий світ заради Варона. ... Правитель Чорної люті обіцяв зберегти нам життя. Усім нам. Всім, хто не стане перечити його правлінню, - заламуючи пальці, Джин впустила голову на груди, починаючи  схлипувати. - Я так люблю свого чоловіка, Норме. Я так боюся втратити Варона! Не зможу тепер жити без нього. Мені гірко та лячно я ... я .. перестала його відчувати, а ще ... шлюбний браслет став зовсім холодним.