Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

- З чого ти взяла, що Шай стримає слово? - сердито прошепотів Норм. - Що йому завадить перебити всіх нас?

- Він дав слово, - Джин майже ридала. - Візьми мене з собою ... прошу ...

Двері зі скрипом штовхнулися, неминуче слідувало за ними тінню.

До почуття тривоги миттю додалося відчуття небезпеки:

- Як відомо, дракони вищі істоти у цьому світі,  навіть підступність є для нас гідністю, але є поняття, як «звід честі». Дотримати слово - це закон для нашої породи. Вже не знаю, чи збереглися на поверхні подібні правила, - Шай переступив через поріг, немов весь цей час він стояв там та сумлінно підслуховував.

«Цікаво, це входить в його звід честі?», промайнуло у думках дівчини, яка послала у його бік важкий, немов спис погляд.

- Я завжди виконую сказане, бо слів на вітер не звик кидати. Сказав, покараю за провину, значить, провчу без жалості та  пробачення. Сказав, що відданість мені буде винагороджена, значить, тим, хто схилитися перед моїми законами - годі й хвилюватися. Сказав, що ти залишишся у Сторожовій вежі, Джин, значить, ти будеш сидіти тут та чекати! А ось світанок нас не чекатиме. Мої воїни нещадні під покровом ночі, по силі вони не знають рівних собі. Але вони ніколи не бачили сонця, до нього нам потрібно ще звикнути, тому не на часі битися при денному світлі. Так що показуй дорогу, Норме!

Шай обдав їх хвилею владної сили, зневажливо підібгавши губи.

- Пробач, мене, Норме, - пискнула дівчина тому, хто став похмурішим за  най похмурішу хмару. Норм навіть боявся думати, до яких наслідків призведе їхній відчайдушний вчинок, боявся повірити, що в цьому є і його провина.

    Джин ледве дочекалася, поки дракони зникли з очей, розчинившись у нічному небі, та тільки потім кинулась шукати Даная. Звичайно ж вона не збиралася сидіти та чекати, а наказ Шая не значив для дівчини зовсім нічого.

- Летимо за ними! - крикнула вона, захекавшись, хапаючи Даная за руку.

- Але ж чудовисько прошипів щось протилежне цьому, - посміхнувся той.

- Плювати, він тут не господар, а мені не пан. Біжимо! Полечу верхи, ненавиджу мішки! Швидше!

Данаю нічого не залишалося, як перевтілитися та схилившись до землі прийняти на спину свою вершницю. Але причиною було зовсім не бажання іскри, не зв'язок, який чарівним чином робив їх заодно. Данаю й самому припікало вчинити всупереч тарру. Він не злюбив Шая з першої секунди, як тільки відчув його запах, варто було йому лише поглянути в очі цьому драконові, як вся його внутрішня суть почала протестувати, виникло бажання видати бойової рик та кинутися у бій, рвати цих інших, що виповзли з-під землі, зубами та кігтями, вигнати цю смердючу смертю темряву назад до печери.

   Судячи з усього, бою як такого й не було. Воїни з фортеці Абас, оцінивши загрозу, здалися до того, як сотні кровожерливих білосніжних монстрів обрушилися на їхні стіни.

Чорна лють були сильно розчаровані, це було помітно по незадоволеним поглядам воїнів та їх різким рухам. Стримувані своїми командирами вони зібралися у загони в подобі владик. Данай опустився до внутрішнього двору фортеці, де серед полонених та воїнів тарра знаходився Норм й сам Шай. Виглядаючи свого чоловіка, Джин мало не стрімголов скотилася зі спини золотистого дракона. Перед нею одразу стала стіна з воїнів Чорної люті. Злившись безмовним монолітом вони не давали їй жодного шансу проникнути до центру площі. Місце ретельно охоронялося.

- Ти не послухалася, - шепіт Шая, обвився навколо неї отруйною змією. Але Джин не зводила очей зі змарнілого обличчя Норма. - Як ти посмів її сюди принести?!! - гаркнув Шай, з розмаху вдарив Даная так, що той відлетів на кілька метрів убік, злякавшись неймовірній силі тарра.

- Де Варон, Норме? Де мій чоловік? - одними губами запитала Джин. Норм не дивився їй в очі - і дівчина похолола. - Я повинна знати! - викрикнула вона щосили. А потім, підскочив до Шая, з силою штовхнула його в груди, але це було все одно, що штовхати гору .

- Я дала тобі свободу, дракон! Ми випустили вас з тієї смердючої ями! Прояви повагу до наших законів! Не ти нас з'єднав, не тобі й роз'єднувати! Я його дружина, я клялася йому бути поруч в житті та в смерті! Накажи їм розступитися! - у своїй люті вона поки що не  відчувала болю. Але біль вже мчала їй назустріч каламутною хвилею, погрожуючи затопити з головою. Коли воїни Шая розступилися, Джин побачила жахливу картину - її коханий висів наколотий на піки, які стирчали із землі. Його вдарили у спину відразу четверо. Він так і застиг, дивлячись у небо широко розкритими сірими очима.

Не пам'ятаючи себе, Джин підійшла ближче, та з неймовірною ніжністю торкнулася його холодної руки, але біль вже забилася їй в серце, легені, живіт, стиснувши скроні та горло. Варон був мертвий, той, хто був її світом, її щастям, її сонцем. Все згасло, і причини жити вона більше не знаходила. Джин навіть не зойкнула, не розридалася - вона застигла, віддавшись болю, поволі починаючи в ньому  тонути. Повільно нахилившись, дівчина непомітно витягла прихований в чоботі кинджал. Один рух – й смерть понесе її туди, куди полетів її чоловік, куди тепер прагнула вона сама. Більшого вона не бажала.

- І в житті, і в смерті, любове моя, - прошепотіла Джин.

... Ще б мить. ... Але тверда рука Шая вчасно не дозволила їй розпороти собі горло. Усвідомивши це, Джин немов сказилася, почавши вириватися, біль надавав їй нелюдських сил. Навіть Шаю коштувало великих зусиль утримувати її. ... А потім Джінжер протяжно завила пораненим звіром, оголошуючи околиці своїм горем. Після чого знову почала відбиватися з подвоєним завзяттям.