Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

- Смачноооо, - розтягує, коли робить перший ковток. - Солодко, але смачно. 

- Зазвичай це розраховано на туристів, тож будемо вважати, що сьогодні ти турист першопроходець. 

- Раз так, тоді я хочу загадати бажання біля тієї кирки, що на вході.

- Турист, значить турист, - посміхаюсь у відповідь коханій.

Я вже уявляю, як вона зі своєю нерішучістю буде терти ту кирку і думати, яке ж бажання загадати, поки розлючений натовп буде чекати на свою чергу.

Після вечері та низки бажань у копальні кави ми нарешті потрапляємо до моєї квартири, місця яке, я сподіваюсь, найближчим часом стане нашою спільною домівкою. 

Так приємно бачити, як її оголені ніжки топчуться по підлозі, поки вона наливає воду у чайник. Дивуюсь куди воно їй лізе, бо не зважаючи на те скільки вона їсть та п'є, перед сном вона обов'язково заварює собі чай з лимоном. 

Підходжу, обіймаю її зі спини та ніжно цілую пульсуючу вену на шиї.

- Не заливай одразу, бо в мене на тебе ще є плани, тому твій чай ризикує охолонути.

- Є ні, мачо, в тебе сьогодні інший план розваг, - прокручується в моїх обіймах і цілує в кінчик носа, як зазвичай це роблю я.

Поки в моїй голові вирують здогадки, що вона має на увазі під цими словами, а бурхлива фантазія вже підкидає картинки спекотної ночі, Аліна спокійно заварює чай, кидає туди дольку лимона, бере мене за руку і веде до спальні.

Вона ставить горнятко на поверхню тумбочки, а сама лягає у ліжко та постукує по матрацу, запрошуючи мене приєднатись. Я із задоволенням пірнаю під ковдру й обіймаю тепле піддатливе тіло коханої.

- А зараз ти лягаєш спатки, - каже мені в губи, коли я тягнусь до неї аби отримати такий бажаний поцілунок.

- Спочатку шури-мури, а потім спатки, - виправляю її, та знову тягнусь за поцілунком.

- Сьогодні без твоїх оцих шурів-мурів, а просто відпочивати, - вона все ж таки ніжно торкається своїми вустами моїх, і вмощує мою голову у себе на грудях. - Ти так багато працюєш і так мало спиш останнім часом, що я починаю хвилюватись за тебе, - вона невагомо перебирає пасма на моїй голові і я причиняю очі від її ніжності. - Поспи, я нікуди не дінусь. 

Спав як немовля, це точно про мене. Та коли в ліжку крім себе та зім’ятої ковдри нікого не виявив, серце битись перестало. На кріслі лежить складена футболка в якій ще вчора засинала Аліна, і зараз вона тут, а самої Аліни немає. В паніці підхоплююсь з місця і з думкою, що вона знову втекла вибігаю з кімнати. 

Завмираю на порозі кухні, бо саме там виявляю свою пропажу. Почувши мої кроки вона обертається з тарілкою в руках.

- Вівсянка, сер? - запитує жартома.

- Кава, - відповідаю посміхаючись і у два кроки опиняюсь біля неї, міцно обіймаючи. - Навіщо ти переодягалась? Я подумав, що ти знову втекла від мене, коли побачив футболку на кріслі.

- Коли останні рази я ходила у чужих футболках, як приблуда без власних речей, то на порозі, як на зло, з'являлись гості. Тож якщо слідувати цій логіці, то зараз, коли я одіта пристойно нам нічого не загрожує, і ми можемо спокійно поснідати.

- І не тільки поснідати, - припіднімаю її за сідниці та вмощую на кухонну столешню, покриваючи поцілунками шию. 

Дзииииинь… лунає дверний дзвоник. З вуст Аліни зривається розчарований стогін, а слідом за ним і істеричний сміх. Не спрацювала її логіка, бо проти Андрія який завжди приходить невчасно не працює жодна з систем. А те, що під дверима стоїть саме він я навіть не сумніваюсь.