Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

— Я скучив, — каже, не відводячи погляду від вологих складок у мене між ніг.

За ними чи за мною? Іноді я відчуваю, що він готовий дифірамби співати моїй вагіні. Хоча в нашому випадку мова не про романтику.

— Тільки нумо без сентиментів, — я лягаю на стіл, вигинаючись. — Ми ж домовились.

— Софіє, — загрозливо гарчить Вадим, стискаючи мої стегна. Дивиться на мене своїми зеленими очима, ніби хоче залізти в голову. У нього гнітючий погляд. Партнери з бізнесу витримати не можуть, що вже говорити про жінок, які штабелями біля його ніг падають. Що тут про мене говорити. Уже пів року як таким штабелем укладаюся. Але все чесно. Я попросила про допомогу, а він мені її надав. Саме тоді, коли нас із сестрою мало в асфальт не засукали.

Я знаю, що в нього крім мене є жінки. А ось йому не обов’язково знати, що він у мене єдиний. Ніколи йому цього не скажу. Я безмежно вдячна йому за все. Навіть за те, що все це без почуттів.

Усе чесно. Це його умова, якої я дотримуюся. Ми просто трахаємося. Жодних стосунків. Але фраза «я скучив» — уже трохи більше. Для мене. Я все-таки жінка. Що вона означає? Але проаналізувати її мені не дають.

Зимнєв торкається мене язиком.

Я вигинаюся дугою, стиснувши руки в кулаки. Його рухи дарують неймовірну ласку — ніжно-солодке катування, що змушує моє тіло горіти від задоволення. З ним завжди так.

Я звиваюся в його руках із кожним рухом його язика, який пестить мене, мов цукерку. Вигинаюся, коли він вставляє два пальці знову. Притискає мене до столу плечима, а вільна рука лягає на мій рот. Надто вже голосно я почала стогнати.

Задоволення хвилями проходить тілом. Важко стримуватися. Кусаю його долоню, насаджуючись сильніше на його вмілі пальці, які рухаються всередині мене з потроєною швидкістю.

Очі в очі. Рука на губах, що шепочуть німе зізнання. Оргазм не примушує на себе довго чекати. Я чіпляюся пальцями за край столу, звиваюся, коли задоволення пронизує мене наскрізь.

— Хочу тебе на ніч, — чую голос Вадима поруч зі своїм вухом.

Я ж розпласталася, як зірка, і важко дихаю.

Так, ще б заснула.

— Ні, — поправляю одяг.

Я не хочу до нього на ніч. Тільки не сьогодні. І взагалі в жоден інший день.

Час закінчувати це саморуйнування. За пів року борг же повернувся? Чи ні? Або я не поверну борг, поки він не скаже — досить?

— Після роботи поїдемо до мене, — Вадим йде в бік ванної.

Або йому просто добре зі мною? Ні, так не буває. Такі чоловіки не створені для моногамії.

— Не хочу, — буркочу я. — І взагалі, ми досі трахаємося, тому що обоє егоїсти. Їм взагалі добре разом.

Банальна фраза. Він однаково не відпустить. І я це знаю.

— Ти егоїстка? Жодного разу не помічав, — Вадим виходить із ванної, витираючи руки рушником.

Мій погляд опускається нижче його пояса, звідки випирає значний горб.

— Увечері, Софіє, — Вадим стежить за моїм поглядом.

На його обличчі розпливається усмішка.

— Я хочу з тобою бути сьогодні.