Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

У Віки потемніло в очах, коли Ед узяв Яну за руку.

Вона вперше в житті прислухалася до думки чоловіка й стала до роботи, хоча їй зовсім не хотілося. Вранці її продовжував виснажувати токсикоз, а вдень — усе інше. Сльозливість з приводу й без нього жахливо допікала, оскільки Вікторія до неї зовсім не звикла. Злість подобалася їй набагато більше. Але в кошмарну мить, коли її Ед доторкнувся до безхребетної та прісної Синички, це важливе почуття виникати не поспішало. Очі раптом запекло від сліз.

Ед нічого не робив у впівсили. Йому виявилося мало принизити її божевільним сексом біля стіни його кімнати та уїдливим коментарем після цього.

Поміркувавши декілька годин і переспавши з цією думкою, пригнічена таким ставленням Віка переконала себе, що подібним чином Ед проявив свою турботу. Поснідавши сухарями та кавою, дівчина замаскувала синці під очима й попрямувала до лікарні. Дорогою вона навіть склала план на день, чого ніколи раніше не робила. Їй раптом захотілося змінитися, стати більш розсудливою, можливо, спокійнішою. Якщо цього хоче Ед, вона готова спробувати.

Була готова. Ще п'ять хвилин тому. Дідько б їх узяв!

Ед вже давно відпустив руку суперниці та притулився до стіни, а Віка все ще не могла зрушити з місця. Ці двоє розмовляли, немов знали один одного не перший день. Навіть здалеку Віку коцюрбило від їхнього майже дружнього спілкування.

Ед і дружба? Немислимо! Вікторія нізащо в це не повірить. Ед ні за яких обставин не поважав жінок. Найчастіше він їх використовував, іноді прив'язувався до них — як до своїх сестер, як до неї самої. Відповідно, єдиним, що могло пов'язувати цих двох, міг бути тільки секс. Якщо вони ще не стали коханцями, відповідно, стануть ними найближчим часом. У цьому Віка не сумнівалася.

Чому все настільки несправедливо? Заради цього чоловіка в юності вона зважилася на аборт, а зараз відмовилася позбутися дитини — тому що Ед їй заборонив. Вона сприймала цього чоловіка таким, яким він є, не дивлячись на обставини, і ніколи не скаржилася. І що вона отримала натомість? Зраду!

У грудях заболіло так сильно, що Віка притиснула до цього місця долоню. Здавила нігтями білу тканину медичного халата. Несподівано їй стало душно й захотілося зірвати з себе полотно, немов панцир, що нещадно давив і не дозволяє дихати.

Майже незрячими очима вона стежила за тим, як до парочки підійшов Вік, промовив декілька слів і попрямував в її бік. Він відчинив двері в одну з палат, але помітивши Віку, насупившись, попрямував до неї.

Змусивши себе стояти на місці, Вікторія удала, що щось шукає у кишенях. Вона декілька разів переклала паперові серветки з однієї кишені в іншу. Віка не хотіла випускати Еда з поля зору, а це означає, що їй не уникнути безглуздої розмови з Дубовським.

— Привіт. Як почуваєшся?

Починається!

— Краще за всіх.

— Цей... токсикоз не турбує?

— Турбує. Тільки не токсикоз, — Дубовський заступив парочку, що її цікавила, і Віка відчула довгоочікувану злість. Вона зробила крок у бік та уїдливо промовила: — І взагалі, «турбує» — не те слово, яке я б вжила.

— Ти про що? Я можу допомогти?

— Ти вже дістав мене своєю турботою. Зрозумів? Відвали!

— Тобі не можна нервувати. Заспокойся.

Його співчутливий погляд розлютив Віку ще більше. Чому не Ед, а цей ідіот хвилюється про неї?

— Скільки разів повторити, щоб ти зрозумів? Це — не твоя дитина, тому вгамуйся.

— Віка, я тебе не впізнаю. Ти дуже змінилася.

Ед прямував в її бік. З'явилася необхідність терміново позбутися Дубовського.

— Я зараз почну кричати. Голосно. Істерично та...

— Зараз ти засмучена. Поговорімо іншим разом.

Вона закотила очі та кивнула, аби тільки він пішов.

— Іншим разом. Пречудово.

Дубовський, хитаючи головою, нарешті вирушив у справах, а Віка сховалася за рогом, щоб Ед не встиг від неї втекти. Вона дихала важко й часто, вигадуючи, що сказати, і пам'ятаючи, що Ед ненавидить розмови.

«Тільки не з Синичкою», — отруйно додав внутрішній голос, і Віка рипнули зубами.

Варто було Еду з’явитися з-за повороту, як Вікторія встала перед ним, упершись руками в стегна, хоч найбільше їй хотілося надавати йому ляпасів. Вона виявилася недостатньо сміливою для цього.

— Я бачила тебе з нею! — Ед зупинився, але ніяк не відреагував на її слова. — З Синичкою!

Чоловік примружив очі та ліниво констатував:

— Це — не злочин.

Віка думала інакше. Вона поправила розпущене біляве волосся, яке чоловіки вважали дуже гарним, як і багато іншого в ній, і відчула, що її рука тремтить. Щоб приховати цю подробицю від Еда, вона засунула долоню до кишені.

— Не прикидайся, ти хочеш її. Мене не обдурити. Я знаю тебе як облупленого.

— І що з того?

Він навіть не намагався спростувати її заяву! Значить, це правда? Невже блідій тіні справжньої жінки вдалося відібрати в неї найдорожчого з чоловіків?