Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка 📚 - Українською

Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

492
0
17.10.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Віщий сон, або Інтуїція" автора Софія Чайка. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 114
Перейти на сторінку:

— Доброго ранку! — вигукнула дівчина, задираючи голову.

— Привіт.

Худорлява фігура трохи нависала над нею, і Яні захотілося запропонувати чоловікові сісти, але поруч не виявилося жодного диванчика. Вона змирилася з тим, що доведеться спілкуватися стоячи.

— Я щойно з реанімації.

— Як вона?

— Поки що від апарату відімкнути не можемо, але в іншому — непогано. Вона у свідомості, розмовляє. Свіжого інфаркту немає, тільки рубець видно після перенесеного кілька років тому.

— Тоді чому її серце погано працює?

— Зараз важко сказати. Можливо, справа в рубці або слабкості провідникової системи, або ж...

— Даремно я запитав. Ці премудрості — не для мене.

Ед посміхнувся краєчком рота, і Яна раптом зрозуміла, що перед нею симпатичний чоловік. Остапові чи Сергієві вона сказала б, що потрібно посміхатися частіше. Але Ед — майже незнайомець. Вона відчувала в ньому якусь небезпечну привабливість, але й насторогу — теж.

— Вибачте. Захопилася. Ви запитали, і я...

— Ти завжди така?

Він знову взяв її за руку. Здається, Еду це подобалося, та про себе вона такого сказати не могла. Синичка спробувала обережно звільнити пальці, і Ед відпустив, знову притулившись спиною до стіни. Дівчина перевела подих і вимовила:

— Яка?

— Серйозна.

— Не знаю. Не думала про це. — Чоловік гіпнотизував її поглядом, і Яна зніяковіла. Вона не могла зрозуміти, що означає його поведінка, і вирішила, що цю розмову треба припинити. — Вибачте, та я мушу йти. На мене чекають пацієнти.

Несподівано поруч з'явився Віталік, і Яна вперше за останній час зраділа йому.

— Добридень.

Яна кивнула. Вона зауважила, що Дубовський не зводить з Еда очей і йти не збирається. Тоді вона вирішила їх познайомити.

— Це — Ед.

— Ми знайомі. Все гаразд? — запитав Віталік.

Мабуть, вона таки виглядає не дуже гарно. Цікаво, коли ці двоє познайомилися? Втім, це — не її справа.

— Цілком.

— Моя допомога не потрібна?

Розмовляв Дубовський з нею, а дивився на Еда. Швидше за все, він мав на увазі саме його, коли пропонував допомогу.

— Ні, спасибі.

Віталік кивнув і пішов, а Ед провів його поглядом.

— Хіба ти зустрічаєшся не з Остапом?

Яна здивувалася, що він запам'ятав ім'я її коханого.

— З ним.

— А цей тобі хто?

Яна знизала плечима, задумавшись. Вона не знала, як визначити статус Дубовського. Тепер здавалося дивним, що нещодавно Яна думала, що закохана в нього. Можливо, так і було, але почуття виявилося не настільки сильним, щоб пережити заподіяну кривду. Тому Яна відповіла просто:

— Колега.

Ед поглянув на неї веселим поглядом.

— Тут усі хірурги до тебе нерівно дихають?

Яна відчула, як запалали щоки.

— Ні. — Що ще вона могла сказати цьому хлопцеві? Не розповідати ж йому історію свого життя. Хоча його, здається, розбирала цікавість. Тільки цього їй і не вистачало! — Мені насправді треба йти.

— Ліки потрібні? — Помітивши здивований погляд, чоловік пояснив: — Терезі.

— Терезі?

— Називаю я її так — мати Тереза.

— Он як. Потрібно запитати у реаніматологів. Ви зможете придбати?

— Якщо потрібно, я дам гроші.

— Грошей не потрібно, а ось медикаменти... Самі знаєте, як у нас із забезпеченням. Але якщо ви маєте змогу допомогти, підійдіть до лікарів.

Ед кивнув і знову навис над Яною.

— Я ще прийду — дізнатися, що і як.

— Звичайно, — Яна кивнула та зробила крок у бік. — Доброго дня вам, Еде.

— До побачення, Синичка.

Яна мимоволі зупинилася, проводжаючи поглядом худорляву фігуру.

Чому ж Синичка? Дивний чоловік.

 

1 ... 78 79 80 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"