Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

правила порівняно з правилами ст. 215 — 236 ЦК. Тому із ст. 1257 ЦК не можна виводити та застосовувати такі правила: 1) про те, що не є нікчемними заповіти, які складені особою, яка мала на це право, та які складені з додержанням вимог до їх форми та порядку посвідчення. Це питання має вирішуватись відповідно до загальних положень про недійсність правочинів; 2) про те, що заповіт не може кваліфікуватись як оспорюваний та визнаватись судом недійсним, крім випадків, коли волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Зокрема, суд може визнати недійсним правочин, який за змістом суперечить актам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 203 ЦК). Такі правила виводити із ч. 1 та 2 ст. 1257 ЦК та застосовувати не можна, оскільки застосуванню в цих випадках підлягають положення ст. 215 — 236 ЦК про недійсність правочинів.

2. Слід звернути увагу на положення ч. 1 ст. 1257 ЦК про те, що підставою нікчемності заповіту є порушення вимоги про його посвідчення (нотаріального чи такого, що прирівнюється до нотаріального), які (вимоги) включають вимоги до порядку посвідчення (зокрема, вимоги про його посвідчення при свідках, як це передбачено ч. 2 ст. 1253 ЦК).

3. Частина 4 ст. 1257 ЦК встановлює такий наслідок недійсності заповіту, як отримання спадкоємцями за законом права на спадкування на загальних підставах. Із цього спеціального правила не можна виводити правила про те, що ч. 4 ст. 1257 ЦК виключає застосування ч. 4 ст. 1254 ЦК (про те, що визнання заповіту недійсним на підставі ст. 225 і 231 ЦК відновлює чинність попереднього заповіту), ст. 216 ЦК про наслідки недійсності правочину.

4. Позов про визнання заповіту недійсним на підставі ст. 225 ЦК та інших статей цього Кодексу може бути пред’явлений упродовж загальної позовної давності (ст. 257 ЦК), яка обчислюється з дня, коли особа дізналась про складення заповіту, який порушує її право, а на підставі ст. 231 ЦК — упродовж п’яти років (ч. 3 ст. 258 ЦК). В останньому випадку позовна давність починає перебіг з дня припинення насильства (ч. 2 ст. 261 ЦК). До вимог про застосування наслідків нікчемного заповіту (ч. 1 ст. 1257 ЦК) застосовується позовна давність у десять років (ч. 1 ст. 258 ЦК).

5. Судова практика опрацювала таку правову позицію, відповідно до якої спеціальні правила ст. 1257 ЦК виключають застосування загального правила ч. 2 ст. 219 ЦК. Ця правова позиція не враховує, що загальні правила для того і формулюються, щоб їх застосовували до всіх відповідних правовідносин. Вони не можуть застосовуватись тільки у разі логічної несумісності із спеціальними правилами. У даному випадку такої несумісності немає. Тому ч. 2 ст. 218 ЦК може застосовуватись до заповітів.

ГЛАВА 86 СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ
Стаття 1258. Черговість спадкування за законом

1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, установлених статтею 1259 цього Кодексу.

1. Спадкування за законом здійснюється за відсутності заповіту, а також за наявності заповіту, якщо останній не охоплює всієї спадщини. Цивільний кодекс послідовно проводить принцип почергового отримання права на спадкування. Винятки із цього принципу встановлені ст. 1259 ЦК.

Стаття 1259. Зміна черговості одержання права на спадкування

1. Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині.

2. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

1. Спадкоємці за законом мають право укласти договір про зміну черговості одержання спадкоємцями права на спадкування. Такий договір може бути укладений після відкриття спадщини. Порушення цієї вимоги є підставою для визнання договору недійсним судом. Такою підставою може бути також порушення договором про зміну черговості отримання права на спадкування спадкоємця, який не брав участі в цьому договорі. Порушення таким договором прав особи, що має право на обов’язкову частку у спадщині, є самостійною підставою для визнання такого договору недійсним, хоча б цей спадкоємець і брав участь в укладенні такого договору.

2. Особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг та яка впродовж тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, може звернутись до суду з позовною заявою про визнання її права на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування.

Стаття 1260. Спадкування усиновленими та усиновлювачами

1. У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі — з другого, прирівнюються до родичів за походженням.

2. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії.

Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом