Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

1. Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом.

2. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

3. Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.

4. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім’я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.

5. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, установлених статтями 225, 229 — 231 і 233 цього Кодексу.

1. Ця стаття формулює правила про відмову спадкоємців від прийняття спадщини на користь іншої особи. Як спеціальні, ці правила підлягають переважному застосуванню перед положенням ч. 5 ст. 1273 ЦК, відповідно до якого відмова від прийняття спадщини має бути безумовною і беззастережною: все-таки відмова від спадщини може містити застереження про те, на користь якої особи спадкоємець відмовляється від прийняття спадщини. До відмови від прийняття спадщини на користь іншої особи застосовуються загальні правила ст. 1273 ЦК про порядок відмови від прийняття спадщини.

2. Особа, на користь якої складено заповіт, в якому зазначається на підпризначення спадкоємця, може відмовитись від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем. Тобто за наявності підпризначеного спадкоємця відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини без визначення особи, на користь якої здійснена відмова, і з визначенням такої особи тягне однакові правові наслідки. Щоправда, вони встановлені різними положеннями Цивільного кодексу: в першому випадку — ст. 1244 ЦК, а в другому — ч. 4 ст. 1274 ЦК.

3. Частина 1 ст. 1274 ЦК обмежує право спадкоємців за заповітом на відмову від спадщини на користь іншої особи: такою особою може бути тільки інший спадкоємець за заповітом. У свою чергу, і спадкоємець за законом може відмовитися від прийняття спадщини лише на користь іншого спадкоємця за законом, причому незалежно від черги.

4. Частина 5 ст. 1274 ЦК викликає інтерес її співвідношенням із загальними правилами про недійсність правочинів. Перш за все слід звернути увагу на те, що тут установлюється можливість визнання судом відмови від спадщини недійсною на підставі певних статей Цивільного кодексу. Але при цьому не зазначається про можливість визнання відмови недійсною «лише» на підставі статей, які перелічені в ч. 5 ст. 1274 ЦК. За відсутності такого зазначення слід зробити висновок про те, що ч. 5 ст. 1274 ЦК прямо формулює правило про підстави недійсності відмови від прийняття спадщини, але із цього правила не випливає неможливість визнання такої відмови судом недійсною з інших підстав. Зокрема, порушення обмежень щодо кола осіб, на користь яких можлива відмова від спадщини, які (обмеження) встановлені ч. 1, 2 ст. 1274 ЦК, є підставою для визнання відмови недійсною на підставі ч. 1 ст. 203 і ч. 1 ст. 215 ЦК. Інший варіант — вважати в таких випадках недійсною відмову від прийняття спадщини лише в частині визначення особи, на користь якої здійснюється відмова, — не відповідав би ст. 217 ЦК (частина правочину може бути визнана недійсною, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини). А головне — цей варіант також передбачає застосування ч. 1, 2 ст. 1274, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК.

1. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

2. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.

3. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця.

4. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов’язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.

5. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

1. Стаття 1275 ЦК встановлює порядок розподілу спадщини, від якої спадкоємець відмовився, якщо така відмова не супроводжувалась визначенням особи, на користь якої здійснена відмова.

2. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини тягне за собою розподіл частки у спадщині, яку він мав право прийняти, між іншими спадкоємцями за заповітом. Цей розподіл здійснюється порівну. Якщо спадкоємець за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, є єдиним спадкоємцем за заповітом, або якщо всі спадкоємці за заповітом відмовились від прийняття спадщини, вся спадщина спадкується за законом (ч. 2 ст. 1223 ЦК). Ці правила застосовуються, якщо заповідач не підпризначив спадкоємця за заповітом.

3. У разі відмови спадкоємця за законом від прийняття спадщини частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців тієї самої черги і розподіляється між ними порівну. Це правило не застосовується до випадків, коли відмова від прийняття спадщини здійснена на користь певної особи відповідно до ст. 1274 ЦК.

4. Обов’язки за заповідальним