Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

- У Росії, мабуть, його вважали диваком, – зазначила Лєна.

- Геніального дивака, – визнав Малішевський. – Але він був настільки ефективним, що йому дозволили це робити. Згодом, однак, хтось збагнув, що хлопець настільки перевершує всіх навколо в інтелектуальному плані, що його можливості варто використовувати іншим чином. І його відправили в штаб, підвищили чин і поставили керувати командою таких же фріків, як він, які повинні були створити нову Росію.

- Серйозно? – не міг приховати свого глибокого скептицизму Ференц. – Він ризикував життям, бо мав правило, що не пускав людей одних на заплановану ним акцію?

- Йому довелося переконати начальство дати йому дозвіл на особисту участь. Зважаючи на його позицію, я думаю, що вирішав особисто Путін. Усунення президента було найважливішою частиною політичного плану. Фомін хотів особисто проконтролювати його виконання. Йому не пощастило, бо він не міг передбачити, що в момент нападу Зеленський прийматиме трьох поляків, які не зупиняться, а один навіть пожертвує своїм життям.

Ференц вважав це ідіотизмом. Команда, яка атакувала президентський палац, була, в принципі, приречена на смерть або полон. Ставити під загрозу успіх такого широкомасштабного плану заради старого принципу? Він легко зрозумів мотивацію майора – чоловік любив займатися справою особисто, у нього це завжди виходило, можливо, він навіть сам хотів пустити кулю в Зеленського. Але чи прийняли його план? Ці генії стратегії та таємних операцій були не так вже до кінця блискучими.

- Підготуйте список питань для нашого гостя, – наказав він своїм підлеглим. – Першу сесію я хочу організувати вже завтра.

- Що ми йому пообіцяємо натомість? – запитав Ференц.

Малішевський посміхнувся. Він був схожий на вовка зі старих мультиків.

- Все, – відповів він.

***

– Пане президенте, телефонує канцлер Німеччини.

Зеленський потягнувся. Він не спав двадцять годин. Росіяни стояли майже біля воріт Києва. На півдні армія так швидко відступила за Дніпро, що значна частина Херсонщини вже була в руках загарбників. Суми – в облозі. Харків – в облозі. Російська авіація літає як вдома. Масово гине мирне населення.

І він був на чолі всього цього.

- Дайте мені хвилинку, – відповів він. Секретарка зникла за дверима. Президент подивився в дзеркало. Він був не схожий сам на себе. Він був власним старшим братом. Зеленський навіть не відчував втоми, скільки виснаження енергії. Перші години війни дорого йому обійшлися. Він ще не міг регенеруватися за першим покликом.

Президент підняв трубку.

- Доброго ранку, – сказав він

- Доброго ранку, – почувся голос канцлера. Вони спілкувалися англійською мовою, без допомоги перекладача. – Як ти себе почуваєш?

Що за питання.

- Та якось справляюся, – відмахнувся. – Ми всі працюємо.

- Здогадуюсь. Щиро співчуваю.

Ясно.

- Дзвоню, бо хочу сказати тобі щось важливе. Між нами. Тільки між нами.

- Перетворююсь на слух.

- Завтра я виступлю у Бундестазі й оголошу нове відкриття, Zeitwende. Заявлю сто мільярдів євро на розширення Бундесверу. Оповім про відхід від російського газу і взагалі енергоносіїв з Росії. Оголошу санкції і так далі.

- Чудова новина, – сказав Зеленський, хоча зовсім так не вважав. Канцлер сказав йому, що він хоче зробити для Німеччини. Про Україну не згадав. Нічого незвичайного. У Берліні вірили, що Київ не захистить себе, і держава розвалиться.

- Але вам потрібно зрозуміти одну річ, – канцлер знизив голос. – Ми дійсно не можемо дозволити собі раптову зміну курсу. Ці зміни мають розтягнутися на десятиліття, можливо, навіть на два. У нас є зобов’язання перед нашими громадянами.

Зеленський заплющив очі. Щирий прояв Realpolitik. Говоримо одне, робимо інше. Висловлюємо моральне обурення бандитським нападом Росії і робимо вигляд, що хочемо допомогти жертві агресії, але насправді не можемо допустити, щоб виборці щось втратили у цій війні, не можемо допустити навіть тимчасового зниження рівня життя наших громадян. Тож дешевий російський газ, від якого залежить наша економіка, повинен, просто повинен, продовжувати надходити, навіть під іншим прапором.

- Ми вас підтримуємо, але знаємо, що війна колись закінчиться і настане мир. Так чи інакше, нам доведеться домовлятися з Росією, - продовжив глава німецького уряду.

"Тому будуть відбуватися різні речі, які можуть здаватися вам дивними, незрозумілими або навіть недружніми. Треба просто грати і маневрувати", – подумки закінчив за нього Зеленський.

- Можу вас запевнити, що Німеччина допоможе вам відбудувати вашу країну, так само, як допоможе вам вступити до Європейського Союзу, – продовжив канцлер. – Я просто прошу вас бути терплячими та гнучкими. Ми переможемо і влаштуємо реальність по-своєму. А ви нам у цьому допоможете.

- Добре, – сказав президент. Це мало сенс. Незрозуміло, як поводитимуться американці, а пронімецькі симпатії в Україні завжди були сильні. Справжня політика — це гра на кількох піаніно. І він зіграє все, що завгодно. Він зрадить своїх найближчих союзників, якщо цього вимагатиме Україна.

Зеленський поклав слухавку, коли до кабінету увійшов прем'єр-міністр.

- Американці вважають, що ми не втримаємося, – сказав він, помітно засмучений.

- Виходить, вони теж...

- Вони пропонують допомогу з евакуацією, – закінчив прем’єр

- Передай їм, – випалив президент, – що мені не потрібен підвіз, а тільки боєприпаси.

Післямова

Коли я почав працювати над текстом роману, мені довелося вирішити кілька дилем. Головним з них був вибір, як узгодити факти з вигадкою. Поки я пишу ці слова, наприкінці вересня 2023 року війна на нашому східному кордоні ще триває, і її кінця навіть не видно. Є речі, про які ми не знаємо, навіть про ті, що відбулися понад півтора року тому, тому що ніхто не дбає про те, щоб розкрити їх справжню природу. Цілком усвідомлюючи, що я не пишу твір, який претендує на хронічну точність, я дозволив собі адаптувати події останніх мирних годин і перших годин війни до потреб сюжету. Чи справді були замахи на українського президента? Ми не знаємо фактів, ми чуємо лише чутки, тому я взяв на озброєння власну гіпотезу, яку виклав на сторінках роману. Чи постачали поляки українцям гаубиці перед початком боїв? Можливо, так, можливо, ні. Чи такими були бої за Гостомель? Чи хтось із поляків брав у них участь? Хто знає? Що з нашими винищувачами, які влітають в український повітряний простір? Одна велика загадка. Уважний читач також помітить, що я трохи (евфемістично кажучи) розтягнув хронологію подій, оскільки довелося синхронізувати кілька потоків, чого неможливо було зробити, дотримуючись історичної точності. І так далі.

Чому я про це говорю?

Тому що події, викладені в романі, є здебільшого літературною вигадкою, і