Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

— Такий молоденький і стільки сил і знань.

— Взагалі-то, це дівка і вона під личиною, якщо хтось не побачив. Розумна, сильна дівчина. Це завдяки їй, щит наклали. Ех, як спритно малявка з формулами працює і коригує.

— Готуйся! — хтось рявкнув з іншого боку від мене.

— Тихо, не нервуй, — почула за спиною — Вони просто сусідів побачили.

Я невідривно дивилася на щит і бачила зараз перед собою тільки формули, які записувала в нього і вливала силу безперервним потоком. За секунду, як у щит вдарила темна магія, я відірвала руки і зробила крок назад. Магія вдарилася якраз навпроти мого обличчя і зрикошетила в того, хто кидав, той перетворився на потерть.

— Кхе, — почула за спиною, — сильна ти однак.

 А я розумію, що мене хитає, немов я не спала тиждень, а потім ще й напилася так гарненько. Але при цьому бачу темного, що пройшов у портал і ще його маріонеток. Згорів якраз один із його маріонеток. Решті він не дав атакувати щит. Невідривно дивиться на мене. А потім я почула його:

— Личина недовго зможе приховувати тебе.

Вони різко розвернулися і пішли порталом. А я провалилася в темряву. Прокинулася в лазареті, у фортеці. Цілитель одразу підійшов, як я прокинулася.

— Налякала ти тут усіх.

Я хоч і прокинулася, відчуваю дику слабкість.

— У тебе сильне виснаження. Будеш відлежуватися щонайменше тиждень. І тижні два краще не чаклуй.

Кивнула і вже провалилася в глибокий сон. Хоча, мені здається, це цілитель мене приспав. Прокинулася ввечері. Мене нагодували і знову приспали. Зараз жест цілителя я помітила, це він мене відправляє спати. Мабуть, щоб пацієнт не втік. Коли наступного разу прокинулася, побачила Алекса, який сперечається з цілителем.

— Прокинулася, — зауважив Грот — Можеш побути з нею трохи.

— Досить її присипляти! — гаркнув Алекс.

— Так вона швидше відновлюється і не намагається від мене втекти.

— Коли це я від вас намагалася втекти? — запитала хрипло.

— Ну вибач, усі діти не люблять лікуватися, і я пам'ятаю твоїх братів кошенятами у твоєму віці, вони від мене драпали!

— Я не вони, — усміхнулася цілителю і потягнулася в ліжку.

Вибралася з—під ковдри й обернулася кішечкою та ще раз потягнулася.

— Гаразд, іди лапки розімни, а то вже бачу, кігті сверблять.

Алекс на вулиці наздогнав мене котом, потерся головою об мою голову і ми вдвох побігли до дерева кігті точити. Помітила недалеко від нас Ніка, він стояв, схрестивши руки на грудях.

— Попередити мене зовсім часу не було?

Довелося обернутися і відповісти.

— Вибач, часу не було зовсім. Так було вперше. У мене в принципі було занадто мало часу. Я протупила ще зранку. Потрібно було одразу повернутися до видіння і згадати його, ну, викликати ще раз і записати. А я його забула, щойно прокинулася, і потім тільки про нього згадала, мене відволікли, і думка відлітіла. І так поки у дворі перед тренуванням мене не накрило по новій.

— Ясно. Ти хоч розкажи, що сталося!

Алекс не звертався назад, притулився до мене великим котом і торохтів. Нік подивився на нього з посмішкою і що я, стою, нагладжую котячу голову. А я почала розповідь, що робила. І друг, і наставник переглянулися на словах, що дзвонила правителю.

— Що? Перший раз, між іншим, і він мені дозволив. Головне, що допомогу прислали вчасно. Було страшно бути там самій. А потім працювати зануреною в дар було дуже цікаво! Напевно, якби попросили повторити без використання дару, я б не повторила.

— А навіщо без дару? — здивувався Нік — Ці твої здібності для того й потрібні, щоб ними користуватися. І ти себе в дарі не втрачала. Думаю, ти цілком усвідомлювала, що потрібно було робити і як формули вплітати.

— Немов усе життя тільки цим і займалася, — сказала зніяковіло. — Це нормально?

— Так. Гуляйте, діти.

Алекс на слово діти, фиркнув кумедно і потягнув мене за рукав кофти зубами. Знову обернулася і ми трохи побігали і пограли в другій іпостасі. Після цього випадку, Алекс якимось чином став примудрятися і хоча б раз на тиждень відвідувати мене. Ми гуляли територією фортеці і недалеко в лісі.

Через місяць, як Тімко жив у фортеці, він мені заявив:

— У мене сестричка народилася! Сходимо до неї?

Обійняла малого і розумію, що нас не пустять і дорослим зараз не до нас. У дідуся Севіра чергова зачистка нечисті, а мої батьки на роботі. До того ж батько і братики добре так завантажені. Мама зараз на роботі й буде провідувати Надію.

— Зараз підемо. Тільки поводься тихо, не хочу, щоб нас одразу помітили. Домовилися?

Малий кивнув. Відкривши портал, вийшли до лікарні. Одразу пішли далі коридором, наче нічого не сталося.

— Лія! — здивувалася мама — Ще й із Тімком, усе з вами зрозуміло, пішли до Надії.

— До неї вже можна?

— Так, вона вночі народила. Дівчинка хоч і раніше терміну з'явилася, але велика і за кілька днів випишуть. Теос увечері тільки зможе заїхати. Тіме, як маму випишуть, тебе додому заберуть.

Дитина тихо угукнула, міцно тримаючи мене за руку. Мені навіть дозволили потримати малечу і посюсюкати з нею.

— Мамо, а коли в мене сестричка чи братик маленький буде? Чи вже племінників тільки чекати?

Запитала з цікавістю, повернувши дитину Надії. Мама сумно посміхнулася.

— Вибач, — сказала я тихо.

А мама просто згадала, як втратила дитину і їй страшно. Тому вона і за мене сильно переживає.

— Давай, коли ти вступиш до академії, ми з батьком спробуємо. Я поки що не готова.

— Добре, вибач.

— За що, рідна?

Мене ласкаво обійняли.

— Ви часто переживаєте через мене.

— Знала б ти, які з хлопчаками труднощі були. Їх же зі школи ледь не відрахували! А між собою, скільки билися і лаялися. А скільки їх ловили на дрібній крадіжці в крамниці... Ласуни маленькі, — мама посміхнулася спогадам. — Батько з дідом, з ними за голову хапалися і не знали, що робити. Їх лай, не лай, толку не було. Згодом переросли.