Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"

Він підвівся і підійшов до стола.

— Гм-м-м, — протягнув він, зазираючи до горнятка. — Гм-м-м.

Дівчина схопила його за руку.

— Що таке?

Трекер жестом покликав мене до себе. Зчепивши зуби, я схилилася над горнятком.

— Щось погане? — застогнала дівчина.

— Усьо йє… дооообрє, — заспокоїв Мал із найнесамовитішим сулійським акцентом, який мені доводилося чути.

Дівчина з полегшенням зітхнула.

— Ти будєш зустріти красунчика.

Незнайомка захихотіла й заплескала в долоні. Тоді я не втрималася.

— Він будє дужє злій, — втрутилася. Мій акцент був ще гірший за Малів. Якщо б мене почув справжній сулієць, я б, напевно, закінчила з синцем під оком. — Ти мусіш тєкати від цєго чєловіка.

— Ох, — дівчина засмучено зітхнула.

— Ти мусіш війті заміш за потвору, — повела далі я. — Дужє товзтого. — Я витягнула поперед себе руки, показуючи уявне черево. — Він зробіть тєбе щаслівою.

Почула, як Мал фиркнув під маскою.

Дівчина шмигнула носом.

— Мені не подобається така доля, — пожалілася вона. — Спробуємо піти до когось іншого.

Вони пошкандибали геть, а їхнє місце зайняли двійко вже веселеньких шляхтичів. В одного був гачкуватий ніс і відвисла щелепа. Інший перекинув свою каву так, наче це був квас, і гупнув філіжанкою по столу.

— Тпр, — ковтаючи звуки, бовкнув він і підкрутив гострі руді вуса. — Що на мне чкає? І пострайтеся як слід.

Мал вдав, наче вивчає денце.

— Ви заробітє вєлікі гроші.

— Вликі гроші в мне вже є. Ще що?

— Е-е, — завагався Мал. — Жінка народіть вам трьох сінів-­красєнів.

Його друзяка з гачкуватим носом розреготався.

— І ти одразу знатимеш, що вони не від тебе! — заревів він.

Я думала, що інший шляхтич образиться, та він натомість зайшовся сміхом і ще дужче розчервонівся.

— Доведеться привітати лакея! — гримнув він.

— Я чув, у всіх найкращих родинах є байстрюки, — фиркнув його товариш.

— І пси у нас теж є. Але ж ми не пускаємо їх за стіл!

Я скривилася під маскою. Виникла ница підозра, що вони пащекують про Ніколаї.

— Ой, Божєчко, — вигукнула я, висмикуючи філіжанку з Малових рук. — Ой, Божєчко, нєщастя яке.

— Що там таке? — перепитав шляхтич, досі посміюючись.

— Ви облісієте, — повідомила я. — Як коліно.

Він припинив сміятися, й м’ясиста рука потяглася до вже рідкуватого рудого волосся.

— А ви, — додала я, тицяючи пальцем у його друзяку. Мал попередив мене, копнувши по нозі, та я на нього не зважала. — А ви підхопітє корпу.

— Що підхоплю?

— Корпу! — лиховісним тоном повідомила я. — Та ваша штучка зморщіця і майжє знікнє!

Чоловік сполотнів. У горлі засмикався борлак.

— Але…

Тієї ж миті з бальної зали почулися крики і гучне гупання, наче хтось перекинув стола. Я побачила, як штовхаються двоє чоловіків.

— Гадаю, нам уже час, — озвалася Тамара, затуляючи нас від штурханини.

Я вже хотіла заперечити, як бійка розпочалася по-справжньому. Люди почали штовхатися і штурхатися, поспішаючи до дверей на терасу. Музика стихла, і, схоже, кілька провидців теж не залишилися осторонь чубанини. Я побачила, як падають над натовпом прикрашені шовком брички. Хтось кинувся у наш бік і наштовхнувся на шляхтича.

Кавник впав на стіл, а за ним попереверталися сині філіжанки.

— Забираймося, — кинув Мал, тягнучись до пістоля. — Чорний хід.

Тамара повела нас, обхопивши руками бойові сокири. Я спустилася за нею сходами, та щойно ми зійшли з тераси, почувся черговий жахливий гуркіт і закричала якась жінка. Її затиснуло під бенкетним столом.

Мал запхав пістоля в кобуру.

— Відведи її до фіакра, — крикнув він Тамарі. — Я наздожену.

— Мале…

— Ідіть! Я зараз.

Він проштовхнувся натовпом до жінки в пастці.

Тамара підштовхнула мене до садових східців, а тоді повела доріжкою повз стіну будинку на вулицю. Без блискучих ліхтарів вечірки тут було темно. Я освітила нам шлях ледь помітним промінчиком.

— Не треба, — заперечила Тамара. — Це може бути спроба відволікти увагу. А ти викажеш наше розташування.

Я загасила світло й уже за мить почула якесь сум’яття, гучне фух, а тоді запала тиша.

— Тамаро?

Я озирнулася на будинок, сподіваючись, що почую Малові кроки. Серце зайшлося в грудях. Я підняла руки. Грець із тим, що я викажу наше розташування, — я не збиралася просто стояти в темряві. Аж тут пролунав оглушливий тріск і мене схопили міцні руки. І потягли кудись крізь живопліт.

Я закликала світло, вистріливши