Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

Ось що пишуть сучасні історики:

«Він (Махно. — В.Б.) кілька разів визнавав радянську владу і (наприкінці. — В.Б.) 1919 р. був нагороджений орденом Червоного Прапора № 4…» [229, с. 234].

Виникає запитання: за які заслуги особистий ворог радянської влади, яким на початку червня 1919 року Нестора Махна проголосив Лев Троцький, став орденоносцем № 4 єдиного ордена московських більшовиків?

На це дуже нелегке запитання пошукаємо відповідь у подальших вчинках товаришів Сталіна, Троцького, Фрунзе та інших. Так-от, ми пам’ятаємо, що за твердженням радянської, більшовицької влади, СРСР був створений 30 грудня 1922 року на І з’їзді Рад. Професор Ярослав Дашкевич дослідив це питання, і ось що з’ясувалося: «Договір про утворення СРСР ніколи не було затверджено, і той проект (бо це був проект), що був поданий на І з’їзд Рад СРСР (товаришем Сталіним. — В.Б.) ніколи не набрав юридичної сили…

Опонентом Сталіна на з’їзді виступив Фрунзе, який, на противагу спрощеній — аж до повного вихолощення — сталінській процедурі прийняття рішення, оголосив, що українська делегація, бажаючи «внести ще нові додаткові гарантії», вважає за необхідне… «не обмежуватися простою ухвалою цього прочитаного зараз т. Сталіним тексту, а провести над ним подальшу роботу», до якої, окрім ЦВК Союзу, «повинні бути ще раз залучені уряди національних держав»… остаточна ратифікація договору «повинна бути відкладена до наступного 2-го з’їзду депутатів Рад СРСР». З’їзд одноголосно ухвалив запропоновану Фрунзе постанову…» [253, с. 273].

Як бачимо, Михайло Фрунзе був політичним опонентом товариша Сталіна на І з’їзді Рад у грудні місяці 1922 року, тобто за життя Леніна.

Ось як розповідає біографію М. Фрунзе Велика Радянська Енциклопедія (третє видання): «…14 марта 1924 назначен зам. пред. РВС СССР и наркома по воен. и мор. делам, а с апр. 1924 одновременно нач. штаба РККА и начальник Воен. академии. С 26 января 1925 пред(седатель) РВС СССР и нарком по воен(ным) и мор(ским) делам, а с февр(аля) 1925 также чл(ен) Совета труда и обороны. Руководил подготовкой и проведением Военной реформы 1924–25. Член ВЦИК всех созывов с янв(аря) 1918. Чл(ен) ЦК РКП(б) с 1921, канд. в чл(ены) Политбюро ЦК с 1924…» [25, т. 28, с. 109].

Вражає планомірність дій товариша Сталіна на винищення своїх опонентів. Ось гляньте: Ленін помер 21 січня 1924 року. А вже «14 марта 1924 года» товаришу Леву Троцькому призначається Центральним комітетом, тобто товаришем Сталіним, заступник Михайло Фрунзе. Для більшої політичної ваги товаришу Фрунзе надають ще й титул «кандидата в члени Політбюро ЦК». В члени ЦК його не вводять — він «не своя людина». Спираючись на товаришів Каменєва і Зінов’єва, товариш Сталін має і в Політбюро сталу більшість (після смерті товариша Леніна).

Але Йосиф Джугашвілі не довіряв товаришу Фрунзе. Тому це фігура тимчасова. Його завдання замінити Троцького. І в 1925 році Михайло Фрунзе замінює Лева Давидовича на всіх воєнних посадах. А щоби Лейба Бронштейн (справжнє ім’я Л. Троцького. — Ред.) не апелював до військовиків, товариш Сталін призначив у 1924 році «свою людину» — Клима Ворошилова — командувачем Московського військового округу. Так був усунутий товариш Троцький — реальний претендент на владу.

Далі черга Михайла Фрунзе. Політбюро й особисто товариш Сталін, піклуючись про здоров’я «великого полководця»., зобов’язують його лягти на операцію до Кремлівської клініки. І, за свідченням Галини Серебрякової, у Фрунзе вирізали здорову нирку замість хворої. Звичайно, за радянських часів про такі речі говорити було заборонено. Тому Галина Серебрякова, яка пройшла КарЛаг, написала досить обережно: «Смерть Фрунзе была огромным и совершенно неожиданным для партии ударом. Он умер совсем молодым, работоспособным, сильным. Его преждевременная смерть убила и Софью Алексеевну (дружину. — В.Б.). Она всего на год пережила мужа, так и не примирившись с его потерей» [25, т. 2, с. 228].

Нам зовсім невідомо, чому і як померла дружина Михайла Фрунзе — Софія Олексіївна.

Цілком зрозуміло, що після смерті наркома Фрунзе цей пост обійняла «своя людина товариша Сталіна» — товариш Ворошилов («с 6 ноября 1925 года»). Фрунзе помер 31 жовтня 1925 року.

Товариш Сталін не міг фізично знищити товариша Троцького, тому — одночасно з наказом про вислання його з Алма-Ати за кордон — Й. Сталін розпорядився знищити генерал-лейтенанта Якова Слащова, який, скоріше за все, служив Троцькому і знав багато зайвого. Я.О. Слащова ліквідували 11 січня 1929 року. І не тільки його…

3. Взяття військами Махна Криму в 1920 році

Звичайно, таке твердження для людини радянського виховання звучить страхітливо. Радянська влада зі своїми прислужниками зробили геть усе, аби нас переконати, що Крим 1920 року визволила «несокрушимая и легендарная» Червона армія та її «славетний» герой Фрунзе.

Пам’ятаю, ще після війни 1941–1945 років на картах штурму Перекопу, крім дивізії Блюхера, вказувалися допоміжні військові частини — понтонні батальйони, телефонні роти тощо. Робилося геть усе, аби не згадувати армію Махна, яка, по суті, й брала Крим у 1920 році. Бо куди ж могла дітися 80–100-тисячна армія Махна, яку він мав восени 1920-го? Та й інші джерела засвідчують саме таке: головною військовою потугою, яка восени 1920 року захопила Крим, була армія Махна. Червона армія змогла надати Несторові Івановичу допомогу лише в кількості 15–20 тисяч осіб. Хоча вона постійно стягувала до Криму свої дивізії для іншого завдання. Сьогодні Велика Радянська Енциклопедія (третє видання), том 19, у матеріалі «Перекопсько-Чонгарська операція 1920» наводить десятки більшовицьких дивізій і цілі армії, які не мають нічого спільного зі взяттям Криму у 1920 році. Брешуть потужно, відверто. Перевірити більшовиків нікому. Про армію Махна мовчать, мов заціпило…

Перейдемо до незаперечних фактів. Червона армія влітку 1920-го зазнала великих втрату боях за Україну та Польщу. Ось як про те оповідав Ісаак Бабель у своїй праці «Конармия», яку написав по гарячих слідах походу більшовиків на Польщу 1920 року: «Тридцать первого числа случилась атака при Чесниках. Эскадроны скопились в лесу возле деревни и в шестом часу вечера кинулись на неприятеля. Он ждал нас на возвышенности… Пулеметы противника палили с двадцати шагов, раненные (і вбиті. — В.Б.) упали в наших рядах. Мы растоптали их и ударились об неприятеля, но каре его не дрогнуло, тогда мы убежали» [245, с. 9].

Тобто майже всі війська більшовицьких Західного та Південно-Західного фронтів відводилися або втікали небоєздатними. Навіть уславлена Кінна армія С.М. Будьонного відступала з Польщі в переполовиненому складі.

«В конце июля — начале августа 1920 1-я К(онная) а(рмия) вела тяжёлые бои под Львовом, а затем в конце авг(уста) — начале сент(ября) в р(айо)не Замостья, откуда была выведена в резерв и направлена на Южный фронт для действий против белогвард(ейских) войск ген(ерала) Врангеля» [25, т. 13, с. 31].

Генерал-лейтенант Врангель мав