Читати книгу - "Дім для Пенсі, Анна Лерой"

— Але краще б ми продовжили пошуки, — важко спирається на милицю пан Роб. — Залишалися, так би мовити, останні приготування і розподіл вантажу. Тож я все ж таки відправив Тоннора і ще кількох мисливців подивитися, що там в тій високій будівлі. Так, просто перевірити наостанок. Дурень старий!

— Що вони зробили?

— Стріляли по вікнах, дзвін стояв такий, що навіть моє серце не витримало, — з тихою люттю промовляє старійшина. Пенсі не втримується від подиву.

— Вони з глузду з'їхали чи як? Це ж Чорний ліс, а не сад двоюрідної бабусі! Це чуже місто! — від обурення перед очима темніє, і їй доводиться обпертися об стіну будинку. — Це Тоннор придумав, так? Помститися вирішив?

— Хто ж зізнається, — скрипить зубами пан Роб. — Він єдиний вижив серед чотирьох дурнів. Йому впору Щасливцем називатися: провалилися під землю всі, крім нього, та й руїнники його не чіпають...

— Бояться заразитися дурістю, — зі злістю кидає слова Пенсі й знову повертається до того, на що привів її подивитися старійшина. Картина настільки ж неприємна, як і низка мисливців-мерців неподалік.

— Вони прийшли несподівано. Нас урятувало тільки те, що ми були розділені на кілька груп і повністю екіпіровані до дороги. Інакше не вижив би ніхто.

— Вони прийшли захистити те, що було їм дорого.

— Ти думаєш...

Їхню розмову перебиває поява поруч ще одного мисливця. Пенсі насилу впізнає в розгубленому чоловікові охоронця Рональди. Той проходить повз них, йде вперед, падає на коліна і піднімає руку. Тільки тоді Пенсі бачить, що в ній затиснутий важкий гострий ніж. Вона ледь встигає перехопити занесену руку і не дати зробити мисливцеві те, що він хотів.

— Ні, — каже вона, — облиш.

— Вони вбили Рональду! Хто я тепер без неї?! — чоловік піднімає на Пенсі обличчя і сліпо дивиться вперед порожніми божевільними очима.

— Ні, я тобі кажу, ні, — твердо стоїть вона на своєму.

— Ти, як ти смієш? Та тебе тут навіть не було... — у голосі мисливця чути гіркі сльози розпачу.

— Це не поверне тобі Рональду, — виймає ножа з ослаблих пальців Пенсі і просить: — Залиш у спокої це тіло, просто залиш. Тут вже немає ворогів. Нікому мститися. Вони мертві.

Мисливець зникає так само тихо, як і прийшов, спотикаючись, мляво пересуваючи ногами і стираючи сльози. А Пенсі залишається стояти над тілами руїнників.

Одному люди прострелили крила, найімовірніше, він ще довго пручався, навіть упавши на землю. У його тілі щонайменше три дюжини снарядів вогнестрілу: грудна клітка нагадує неприємну на вид кашу. Пенсі впевнена, що частина з тих снарядів потрапила в тіло вже після смерті. 

Друга — тендітна і смертоносна, напевно, це вона прикрасила пана Роба — і не тільки його — такими довгими подряпинами, що досі кровоточать. Руїнниця була схожа на Ланалейтіс, але явно не володіла таким самим моторошним голосом, інакше її б нізащо не спіймали у пастку і розрубали на шматки — окремо вкриті хутром пазуристі лапи з довгими пальцями, окремо голова з гострими витонченими дейд.

Третя теж виявляється жінкою, на це вказують широкі округлі стегна, але вище пояса тіло вкривають опіки і йому бракує руки. Дивно, що обличчя руїнниці майже не понівечено боєм — кілька подряпин Пенсі не бере до уваги. У мертвої біла гладенька шкіра, високе чоло, красиво окреслені губи, рівний плаский ніс і великі виразні очі. Пенсі хотіла б сказати, що в цих очах кольору яскравої зелені застигла лють, але ні. Смерть стирає всі думки та емоції.

Пенсі нахиляється, торкатися тіла не хочеться, але потреба зробити це є: тремтячими пальцями вона заплющує очі мертвій руїнниці.

— Що скажеш? — запитує старійшина, і вона у відповідь лише хитає головою:

— Чи виберемося ми, я не знаю, немає в мене відповіді. Але щоб був хоча б шанс спобувати піти звідси живими, потрібно залишити тіла, як є. Не чіпайте їх, навіть не дивіться.

Пенсі мучить питання: у руїнників, найімовірніше, була причина, навіщо вони напали на мисливців саме зараз. Не тоді, коли вони увійшли в місто і коли загін Каравера потрапив під землю, і не потім, коли три дні мисливці ходили, де хотіли, і робили, що хотіли.

Пенсі обходить тіла по колу. Їх усього лише троє... Але вона прекрасно знає можливу силу цих чудовиськ. Ту ж Ланалейтіс мисливці застали зненацька, тому і змогли здолати. А от Халіс або той руїнник, який убив Лоухі, людям не по зубах. Але ці троє, які прийшли захищати своє місто, ким були вони? 

Пенсі нахиляється і неохоче торкається одного з тіл. На поясі мертвого руїнника бовтається вузький чохол, точно такий самий, який вона бачила у статуй під землею. Вона кілька секунд розмірковує, як відкрити його, але замочок зрештою піддається її пальцям. Пенсі вже здогадується, що знайде, і для перевірки витягує на світло свою знахідку.

— Обережно! — хвилюється пан Роб. — Що там?

— Палички для письма або щось подібне до них, — Пенсі проводить тонким кінцем по руці, викреслюючи рівну зелену лінію.

— Що це означає? — старійшина морщить чоло.

— Лише те, що в кожного є своя межа, межа терпіння, — Пенсі прикриває очі. Голова почала боліти вже давно, і з кожною секундою біль тільки посилюється. — Скажіть, старійшино, якби у ваш дім увірвалися чужинці, як довго ви би їх терпіли? Змогли б дивитися, як вони чіпають ваші речі? Як б'ють дорогі вашому серцю предмети, нівечать вашу пам'ять? Як знищують просто заради потіхи вашу гордість, історію, місця безцінні для вашої сім'ї та народа? А якби чужинець розтрощив могили ваших предків?