Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

– Найджел? – здивувалася вона. – Чудовий хлопчина. Просто дурний.

Вона сіла на трон, Містифікатор дивився на неї з благоговінням.

– Маєш приголомшливий вигляд.

– Невже? Засмучений, що твоє навіювання на мене не діє і вирішив підключити лестощі?

– Анітрохи! – відмахнувся він. – Просто твій царствений вигляд наводить на роздуми. Чому трон не був переданий тобі?

– Я не потребувала його. –знизала плечима Ельга.– І на момент смерті, чинному королю було сорок.

– Ох, ну вибачте, Ваша Величносте. – він згримасував. – Королевою Ґотліна має бути ти, а не Калерія. Із цим усі згодні.

– Ґотліну король ні до чого. І хто згоден? Ті, кого ти переконав?

– О, повір мені. –криво усміхнувся Містифікатор. – Дуже навіть до чого. Тебе боїться багато хто, всі зріють у тобі могутність.

– Звучить, як твоя блакитна мрія.– вона встала.

– Ти будеш шукати дівчину? – запитав він, повернувши розмову до пророцтва.

– Встигнеться. – сказала вона, крокуючи геть, Містифікатор ішов за нею, наступивши на її шлейф, він спіткнувся. – Скликай всіх у сніговий ліс. Я хочу завдати рішучого удару по противнику.

Містифікатор посміхнувся і, кивнувши, мовив:

– Так, моя королево. 

Здається, він знав щось, чого не знала Ельга. Аж надто чемний, чи це в ньому говорить страх? Ельга задавалася цим питанням, поки Містифікатор не з'явився з туману, простягаючи їй руку.

– Вороги скликані для аудієнції з тобою... – він схилив голову. – Моя королево.

– Доберуся своїм ходом. –смикнувши Містифікатора за волосся, Ельга підняла його з поклону.– Я не довіряю тобі.

– А варто було. –усміхнувся він.–Я зробив тебе сильнішою.

Ельга повернулася, поглянувши на нього крижаним поглядом.

– Ти забрав у мене те, що давало мені сили. Ти послабив мене.

– Ти мислиш ясніше.– не погодився він.

– Я мислю з єдиною спрагою.– повідомила Ельга.

– Якою? – запитав він.

Вона не відповіла на поставлене запитання, і обидва перенеслися, розсікаючи туман.

Друзі стояли на снігу, в лісі за палацом Ґотліна. Ельга та її супутник перенеслися слідом за ними за кілька хвилин, королева льоду була, як завжди, мовчазна і холодна, а ось Містифікатор, ніби не знав, як задобрити її, то поправляв її поділ, розкладаючи його на снігу, то прибирав неіснуючі смітинки з її плеча. "І що ці двоє ще придумали?" – думав Найджел. Вони й так стількох втратили. Усі дивилися на Ельгу сумішшю жаху і страху. Пітер із відвертою люттю, Калерія із прикрістю. А Найджел... Він просто був розчарований і остаточно знесилений. Коли Ельга заговорила, її голос луною прокотився, відбиваючись від криги в лісі, створюючи пронизливий дзвін, який лякав хлопця. Найджел уперше дозволив собі абсолютно точно усвідомити: він боїться Ельгу.

– Я скликала вас тут, щоб ви розуміли, хто кому доводиться ворогом. – сказала владно і голосно Ельга. Примітно, що вона навіть не підвищувала голосу, але її тон звучав настільки виразно і беззаперечно, що у присутніх підкосилися коліна, та їм вдалось втримати рівновагу.

– Ельгорт мертвий. – сказала Ельга, опустивши очі.

Калерія вхопилася за плече Пітера. Він узяв її за руку.

– Ти прийшла нам про це нагадати?! – вигукнув він.

– Я прийшла зробити заяву. І ти будеш слухати мене! – земля під їх ногами затремтіла, з–під снігу, наче гори, почали виростати величезні крижані брили з вістрями на вершинах. – До смерті мого брата не причетні вищі маги.

– Якого біса?! – крикнув Пітер. – Ви тільки послухайте! Вона прийняла їхній бік!

Ельга змахнула рукою, і снігопад закружляв над Пітером, піднімаючи його вгору.

– Ельгорт...– прошепотіла Калерія.

– Так, він дещо подарував мені зі своєю смертю.– Ельга затримала руку в повітрі: сніжинки зупинилися, вона опустила руку, і Пітер, як за помахом руки, звалився на сніг. Крижана королева поманила пальцями, і сніжинки врізалися в обличчя Пітера, залишаючи криваві сліди на його щоці, так само як у Найджела якийсь час тому. – Не смій перебивати мене, брате.

– Ти зреклася нас.– прошипіла Пайпер.– У тебе більше немає брата! – допомагаючи йому встати, заявила вона.

– Не переходь на особистості, Пайпер. – вона підняла її над землею одним помахом руки. – Ти виглядаєш жалюгідною. Може, все ще злишся, що я не удочерила тебе? Як прикро.

Пайпер глянула на Ельгу і в її очах застиг вираз щирої образи. Ельга підкинула руки вгору і навколо друзів виросли товсті крижані стіни. Вони чули Ельгу, але вона не чула їх.

– Нарешті. – вона театрально заломила руки. – Тиша.

– Не зовсім розумію, як ти збиралася знищити їх, якщо ти закрила до них доступ. Хіба, що ти заморозиш їх на смерть. – Містифікатор виглядав спантеличеним. У його нервовій посмішці й потиранні рук здався сумнів.

Ельга повернулася до Містифікатора.