Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

Я не вірила, що вже минув рік. Нашому маленькому чуду виповнюється цілий рік! Здавалося, лише вчора я тримала його крихітного на руках у пологовому, а сьогодні він уже впевнено стоїть, тримаючись за меблі, і щебече свої перші слова.

Підготовка до свята йшла повним ходом. Я ретельно продумувала кожну деталь — від кольорових кульок до святкового торта. Хотілося, щоб усе було ідеальним. Олег спочатку посміювався з моєї метушливості, але коли побачив, як я серйозно до всього ставлюся, здався й взяв на себе частину обов’язків.

— Кохана, може, не будемо перебільшувати? Він же все одно нічого не запам’ятає, — казав Олег, допомагаючи надувати кульки.

— Але запам’ятаємо ми, — відповіла я, поправляючи банер із написом «Максиму 1 рік!».

— Тут ти права, — усміхнувся чоловік і поцілував мене в щоку.

Я перебирала маленький святковий костюмчик, який приготувала для сина, і подумки уявляла, як він буде тішитися всьому цьому дійству.

Гості мали зібратися ввечері: наші рідні, хрещені батьки Макса, Олена з чоловіком і їхній малюк Андрійко. Я глянула на список справ, який склала зранку, й усміхнулася — все йшло за планом.

З кухні долинув запах випічки — торт уже готувався, а я знала, що цей день стане ще одним теплим спогадом у нашій родині.

Щойно я встигла перевдягнути Максима в святковий костюмчик, як у двері подзвонили. Олег пішов відчиняти, і я почула знайомі голоси.

— Ой, наш іменинник! — радісно вигукнула мама, заходячи до вітальні з великим пакунком у руках. Тато усміхався, тримаючи ще один подарунок.

— Ну, йди до дідуся! — покликав тато, простягаючи руки до Максима.

Син спершу несміливо подивився на мене, але потім усміхнувся й потягнувся до дідуся. Я розчулилася — як же вони любили один одного.

— Ну що, як у вас справи? — запитала мама, розглядаючи святковий декор. — Стільки всього підготували, молодці.

— Все добре, метушимося з підготовкою, — відповіла я, поправляючи серветки на столі. — А ви що принесли?

— О, це сюрприз! — загадково підморгнув тато. — Максим буде в захваті.

— І ви теж, — додала мама, передаючи мені маленьку коробочку.

Я з цікавістю розгорнула її й побачила всередині гарний срібний медальйон із вигравіруваним ім’ям Максим.

— Ой, яка краса… Дякую! — я ледь стримала сльози, обіймаючи батьків.

Олег, який досі тримав Макса на руках, усміхнувся:

— Ну, це тільки початок. Щось мені підказує, що сьогодні подарунків буде чимало.

Ми всі розсміялися, а за кілька хвилин у двері знову подзвонили — приїхали наступні гості.

Дім наповнився сміхом, розмовами та теплом. Потроху сходилися гості, і під вечір свято набрало повних обертів.

Максим, у своєму святковому вбранні, бігав між гостями, іноді спиняючись, щоб прийняти черговий подарунок або спробувати щось смачненьке з дитячого столу.

— Наш іменинник сьогодні — головна зірка, — жартував Олег, піднімаючи сина на руки.

— А хто ж іще? — підтримав його Андрій, протягуючи Максу барвисто запакований подарунок. — Ну, відкривай, побачимо, чи вгадав я з сюрпризом.

Макс усміхнувся і почав роздирати пакунок, а всі навколо з цікавістю спостерігали.

На столах уже стояли страви, пахло святковими смаколиками, і атмосфера була по-справжньому домашньою та теплою.

Я подивилася на всіх цих людей — родину, друзів — і відчула, наскільки щаслива.

— Ну що, починаємо офіційну частину? — запропонувала я, піднімаючи келих соку.

— А як же! — вигукнув хтось, і всі підняли свої келихи, щоб привітати нашого маленького іменинника.

Свято тільки починалося!

Андрій підняв келих, постукав по ньому ложечкою, привертаючи увагу гостей. Всі поступово замовкли, повертаючи до нього погляди.

— Дорогі друзі, — почав він, усміхаючись, — сьогодні у нас особливий день. Рівно рік тому на світ з’явився цей маленький хлопець, який уже встиг перевернути життя своїх батьків з ніг на голову.

Усі засміялися, а Олег жартома зітхнув, обіймаючи Настю за плечі.

— Максим — не просто дитина. Він символ великої любові. Любові, яка витримала випробування, яка стала міцнішою і тепер дарує нам усім радість. Дивлячись на цю прекрасну сім’ю, я можу сказати, що вони— приклад справжнього кохання.

Настя відчула, як сльози підступають до очей, а Олег стиснув її руку, зворушений словами друга.

— Тож давайте піднімемо келихи за цього чудового малюка, за його щасливе дитинство, за те, щоб його життя було наповнене любов’ю, теплом і добром. І, звісно, за його неймовірних батьків!

— За Максима! — хором вигукнули гості.

Залунали дзвінкі звуки келихів, а після цього Олег підхопив сина на руки і поцілував у лоба.

— Чуєш, Максе? Ти — найголовніший сьогодні, — прошепотів він синові, а той заливчасто засміявся, ніби розуміючи все, що відбувається.

Я піднялася зі свого місця, ніжно поправила сукню й обвела гостей теплим поглядом. Маленький Максим спокійно сидів у мене на руках, тримаючи в кулачку свою улюблену іграшку.

— Дорогі наші, — почала я, і голос трохи затремтів від хвилювання. — Я навіть не можу висловити, як сильно ми вдячні вам за те, що сьогодні ви тут, з нами.

Всі уважно слухали, посміхаючись.

— Цей рік був непростим, але водночас найщасливішим у нашому житті. Наш син подарував нам стільки любові, радості й нових відкриттів. І знаєте, що найважливіше? Ми не були самі.

Я глянула на своїх батьків, які гордо дивилися на мене, потім перевела погляд на Олега, який із ніжною усмішкою стискав мою руку.

— Ви були поруч. Допомагали, підтримували, переживали разом з нами кожну безсонну ніч, кожен маленький, але такий важливий крок у житті Максима. Я безмежно вдячна вам за це.

Я на мить замовкла, вдихнула глибше, а потім продовжила:

— Сьогодні ми святкуємо перший день народження нашого синочка, і я щиро вірю, що його життя буде сповнене любові, добра і тепла. Дякую вам за те, що ви є. За вашу дружбу, за вашу любов.