Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

— Вони відпочивають. Все минуло добре. Назвали Максом.

— Максим Олегович… Ого, звучить солідно, — жартівливо протягнув він, а потім серйозніше додав: — Дякую тобі за довіру, брате. Це велика честь для мене.

Я глибоко вдихнув, відчуваючи, як серце стискається від вдячності.

— Ти перший, кого я хотів би бачити його хрещеним. Ти завжди був поруч.

— А тепер ще більше буду, — впевнено сказав Андрій. — Слухай, я вже лечу до вас!

Я розсміявся:

— Дай хоч дружині відійти, а потім приїжджай.

— Добре, добре, але я довго чекати не буду!

Коли дзвінок завершився, я ще кілька секунд стояв із телефоном у руках, усвідомлюючи, яке щасливе у мене життя. У мене є родина. Справжня, тепла, міцна. І я зроблю все, щоб вона була найщасливішою.

Через кілька днів я разом із братом та батьком зібрався забирати Настю з пологового. Ми приїхали трохи раніше, ніж потрібно, бо я просто не міг більше чекати.

— Спокійніше, синку, — батько злегка поплескав мене по плечу. — Вона ж не втече.

— Так, — підхопив брат, хитро посміхаючись. — Хоча тепер вона точно нікуди від тебе не дінеться.

Я тільки похитав головою, намагаючись приховати нервове хвилювання.

Коли медсестра нарешті вивела Настю, моя дружина виглядала трохи втомленою, але щасливою. Вона притискала до грудей нашого маленького Макса, загорнутого в м’яку ковдру. Серце стислося від ніжності.

Я одразу підійшов до неї, поцілував у скроню й прошепотів:

— Нарешті я забираю вас додому.

Настя підняла на мене очі й усміхнулася.

— Ми теж скучили.

Брат першим заглянув до малюка і захоплено видихнув:

— Ну, хлопче, ти тільки глянь на себе. Копія батька!

— Це добре, — жартівливо буркнув батько, обережно торкаючись ручки онука. — Значить, буде сильним.

Я допоміг Насті сісти в машину, акуратно забравши у неї Макса. Він мирно сопів, ніби відчував, що нарешті їде додому.

— Поїхали, моя родино, — сказав я, заводячи двигун.

І в ту мить зрозумів — найкраща глава нашого життя тільки починається.