Читати книгу - "День всіх знервованих, Софія Малинська"

— Ой, завжди в тебе відмовки!

— Упс, — пошепки промовила Діана, ховаючи усмішку в мене на грудях, коли ми виходили з зали. а тоді додала: — Сподіваюся вона не змусить його себе носити. Грижа — то серйозно…

— Хтозна… — задумливо відповів я, — Люди часто роблять дурниці, коли закохані.

Діана підозріло на мене поглянула.

— Сподіваюся в тебе немає грижі?

Я захихотів, не стримуючись.

— Ні, грижі в мене немає. Та й ти зовсім не важка.

— Що ж, приємно чути, що ти не ризикуєш власним здоров’ям, — всміхнулася вона, а тоді раптом простогнала.

— Що таке?

— Туфлі… Ми забули в ресторані.

— Нічого. Пізніше попросимо когось їх принести.