Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

- Мені його дав Великий Керівник, - відповів він.

Сан Мун скривилася:

- Не зношу цього голосу, - зізналася вона: оперна діва дійшла до арії, що славила мучеництво снайперських загонів на горі Мьохянсан. - Треба звідси вийти, - сказала актриса й вийшла на веранду.

Він пішов із нею; гріло приємне надвечірнє сонце, і з гори Тесон відкривався краєвид усього Пхеньяна. Унизу, над ботанічними садами, переверталися в повітрі ластівки. На цвинтарі старі люди готувалися до власної смерті, розкриваючи паперові парасольки й навідуючи могили інших.

Сан Мун закурила, в очах її з’явилися сльози, і невдовзі потік макіяж. Вона стала біля Ґа коло поруччя. Він не знав, чи можна точно визначити, правдиві сльози актриси чи ні. Розумів лише те, що, справжні чи награні, ці сльози - не за її чоловіком. Може, плакала, бо їй уже тридцять сім років, чи тому, що до неї більше не приходили в гості друзі, чи через те, як діти в іграх карали ляльок за те, що ті нечемно їм відповідали…

- Великий Керівник сказав мені, що придумує тобі нову роль у кіно.

Сан Мун відвернулася, щоб випустити дим:

- Великий Керівник зараз має в серці місце лише для опери, - сказала вона й простягла йому свою цигарку, докурити. Ґа узяв і затягнувся.

- Я знала, що ти сільський, - сказала вона. - Он як ти цигарку тримаєш. Що ти знаєш про Великого Керівника й про те, буде чи не буде в мене нова роль?

Ґа взяв цигарку з її пачки й закурив нову.

- Колись я курив, - мовив він. - А в тюрмі втратив цю звичку.

- Ця тюрма має щось для мене означати?

- Нам там показували фільм «Істинна дочка Батьківщини».

Вона відкинулася на поруччя, зіпершись на лікті. Від цього її плечі піднялися, обриси кісток тазу проступили крізь білий чосон-от.

- Я тоді зовсім дитиною була, взагалі не уявляла, як грати…

Вона питально подивилася на нього: ну, як сприйняли цей фільм?

- Я раніше жив на морі, - сказав він. - У якийсь момент я майже одружився. Тобто міг одружитися. Могло б вийти. То була дружина мого колеги по кораблю, доволі красива.

- Але якщо вона була дружина, то вона вже була заміжня, - зауважила Сан Мун і, не розуміючи, подивилася на нього. - Чому ти мені про це розповідаєш?

- О, її чоловік зник, - пояснив командир Ґа. - Її чоловік просто відплив до світла. У тюрмі, де було не дуже добре, я намагався думати про неї, про мою майже дружину, щоб набратися сили…

Перед ним з’явився образ капітана з портретом дружини на його старечих грудях: колись чорнило було чорне, а тепер стало розмито-блакитним, наче пересувалося вглиб під шкіру, - акварель на місці непорушного образу, просто туманна пляма там, де була кохана жінка. Оце в нього сталося в тюрмі з дружиною другого помічника: вона зникла з очей, просочилася кудись із його пам’яті.

- А потім побачив на екрані тебе й зрозумів, яка та жінка насправді звичайна. Вона вміла співати, хотіла чогось у житті досягти, але ти показала, що її краса - це майже краса, це, можливо, краса. Правда в тому, що коли я думав про жінку, якої не вистачало в моєму житті, я бачив саме твоє обличчя.

- А та - майже, можливо, дружина? Що сталося з нею?

Він знизав плечима.

- Нічого? - спитала вона. - Ти більше її не бачив?

- Де б я міг її побачити? - здивувався він.

Він сам не помітив, а Сан Мун звернула увагу, що музика припинилася. Вона підійшла до дверей, покричала, доки діти продовжили.

Сан Мун звернулася до нього:

- Ти, напевно, маєш сказати мені, за що тебе посадили туди.

- Я побував в Америці, і там мою душу засмітив капіталізм.

- У Каліфорнії?

- У Техасі, - сказав він. - Звідти я привіз собаку.

Вона схрестила руки на грудях.

- Мені це все не подобається. Напевне, ти - якась частина планів мого чоловіка, він тебе, мабуть, послав якусь штуку мені влаштувати - інакше його друзяки тебе б убили. Не знаю, чому ти тут розказуєш це все мені, а тебе ніхто не вбив.

Вона дивилася в бік Пхеньяна, наче шукаючи відповідь у місті. Він спостерігав, як на її обличчі змінюються почуття, немов погода: хмарна непевність; жаль - і за помахами вій покотилися дощові краплини. Вона була неймовірною красунею, справді - але він тепер зрозумів, що не тому він закохався в неї там, у таборі - а через те, що порухи її душі моментально відображувалися на обличчі. Звідси - акторська сила, непідробність. Він зрозумів, що коли б хотілося закарбувати на тілі всі її настрої, то він мусив би зробити двадцять татуювань. Так доктор Сон це відчував у Техасі, де куштував барбекю. Ґіль - попиваючи віскі й жартуючи з японською барменкою. А ось він - на балконі самого командира Ґа, поряд із Сан Мун, у якої по обличчі котяться сльози, і за декорацію йому - весь Пхеньян унизу. Тепер йому не важливо, що станеться далі.

Він нахилився до неї. Довершити це щастя міг лише дотик. Якщо він зможе витерти їй сльозу - цей момент буде вартий чого завгодно.

Вона обережно стежила за ним.

- Ти казав про чоловіка твоєї «майже дружини». Що він зник, відплив до світла. Ти його вбив?

- Ні, - сказав він їй. - Він дезертирував. Утік на рятувальному плоту. Коли ми вийшли на палубу й стали його виглядати, ранкове сонце над океаном було таке ясне, що, здавалося, його поглинуло світло. У нього на грудях був витатуйований портрет дружини, тож вона буде з ним завжди, навіть якщо він з нею не буде. Але не хвилюйся, я не дам тобі перетворитися на туманний спогад!

Він бачив: їй не сподобалася чи то відповідь, чи то те, як вона прозвучала. Але тепер його історія - частина її історії. Тут нічого не вдіяти. Він простягнув руку, торкнувся її щоки.

- Не займай мене, - попросила вона.

- А твій чоловік, якщо хочеш знати, - у нього темрява, - промовив він. - Він пішов у темряву.

Десь унизу почулося, що їде велика машина. На гору рідко заїжджали автомобілі, і Ґа став вдивлятися вниз, у ліси, сподіваючись розпізнати, що там їде, між деревами.

- Не хвилюйся, - заспокоїв її Ґа. - Правда