Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Дійшовши до цієї думки, Мікаель ляснув себе по лобі і кинувся назад до ноутбука. Він вивів на екран необрізані знімки, що мали відношення до Йєрнвегсґатан, подивився і… ось воно!

Позаду Харієт Ванґер, приблизно на метр праворуч від неї, стояла молода пара: чоловік у смугастому светрі і жінка в світлій куртці. Вона тримала в руці фотоапарат. Збільшивши знімок, Мікаель побачив, що це, схоже, «Кодак»-автомат з убудованим спалахом — дешевий апарат для відпускників, що не вміють фотографувати.

Жінка тримала апарат на рівні підборіддя. Потім підняла його і сфотографувала клоунів саме в той момент, коли Харієт змінилася на виду.

Мікаель порівняв положення апарата з напрямом погляду Харієт. Жінка знімала практично те, на що дивилася Харієт.

Раптом Мікаель відчув, що в нього дуже гупає в скронях. Він відкинувся на спинку стільця і витягнув з нагрудної кишені пачку сигарет.

Хтось зняв саме те, що він так хоче побачити.

Але як дізнатися, хто ця жінка? Як роздобути зроблені нею фотографії? Чи проявляли взагалі цю плівку і чи зберігся у такому разі цей знімок?

Мікаель відкрив папку із знімками натовпу на святі. У наступну годину він збільшував кожну фотографію і вдивлявся в кожен квадратний сантиметр. Тільки на останньому знімку він знову побачив ту пару. Курт Нюлунд сфотографував іншого клоуна, з кульками в руці, який зі сміхом позував перед камерою. Зйомка велася на стоянці біля входу на стадіон, де проходило свято. Був, напевне, початок другої — потім Нюлунда сповістили про аварію на мосту, і він припинив роботу на святі.

Жінка була майже зовсім затулена, та зате виразно виднівся профіль чоловіка в смугастому светрі. Він тримав у руці ключі і схилився, щоб відкрити дверцята машини. Фокус наводився на клоуна на передньому плані, і машина вийшла трохи розмитою. Номерний знак був частково прихований, але починався на «АСЗ» плюс щось іще.

У 60-ті роки номерні знаки починалися з літери, що позначала лен, і в дитинстві Мікаель навчився розпізнавати, звідки приїхала машина. На «АСЗ» починалися номери Вестерботтена.[45]

Потім Мікаель помітив дещо інше. На задньому склі була якась наліпка. Він збільшив масштаб, але текст геть розплився.

Мікаель вирізав наліпку і довго морочився з контрастністю й різкістю. Він як і раніше не міг прочитати текст, але намагався в розпливчастих лініях угадати, які літери там можуть бути. Багато літер були оманливо схожі. «О» легко плуталося з «D», а «В» було схожим на «Е» та деякі інші. Повозившись із папером і ручкою і виключивши деякі літери, він дістав незрозумілий текст.

R JO N1 К RIFA RIK

Мікаель удивлявся в картинку, доки очі не почали сльозитись. І раптом ясно побачив текст:

NORSJO SNICKERIFABRIK —

ДЕРЕВООБРОБНА ФАБРИКА НУРШЬО.

Далі йшли дрібні значки, що зовсім не читалися, але, очевидно, були номером телефону.

Розділ 17

Середа, 11 червня — субота, 14 червня

Третім шматочком мозаїки він був зобов’язаний допомозі з абсолютно несподіваного боку.

Пропрацювавши всю ніч з фотографіями, Мікаель проспав важким сном до середини дня. Прокинувся він з невиразним головним болем, прийняв душ і подався снідати до «Кафе Сусанни». Зібратися з думками вдавалося через силу. Треба було б сходити до Хенріка Ванґера і доповісти про свої відкриття. Проте замість цього він пішов і подзвонив у двері Сесілії Ванґер. Йому хотілося запитати в неї, що вона робила в кімнаті Харієт і чому збрехала, ніби туди не заходила.

Ніхто не відчинив.

Мікаель уже зібрався йти, аж тут почув голос:

— Твоєї шльондри немає вдома.

Голлум вибрався зі свого лігва. Він виявився високим, майже два метри зростом, правда, його так зігнуло від віку, що очі тепер були на рівні очей Мікаеля. Всю шкіру вкривали темні пігментні плями. Він стояв у коричневому халаті, надітому поверх піжами, і спирався на ціпок. Типовий голлівудський лихий старий.

— Що ви сказали?

— Я сказав, що твоєї шльондри немає вдома.

Мікаель підійшов так близько, що майже ткнувся носом у Харальда Ванґера.

— Ти говориш про свою власну дочку, брудна свинюка.

— Це не я швендяю сюди ночами, — відповів Харальд Ванґер, посміхаючись беззубим ротом.

Від нього неприємно тхнуло. Мікаель обійшов його і, не обертаючись, рушив далі.

Хенріка Ванґера він застав у кабінеті.

— Я тільки що зустрів вашого брата, — сказав Мікаель з погано приховуваною злістю.

— Харальда? Он як… Значить, він наважився вистромити носа. Він проробляє це разок-другий на рік.

— Він виник, коли я дзвонив у двері Сесілії. І сказав, цитую: «Твоєї шльондри немає вдома». Кінець цитати.

— Це цілком у дусі Харальда, — спокійно відповів Хенрік Ванґер.

— Він назвав власну дочку шльондрою.

— Він так її називає вже багато років. Тому вони і не розмовляють.

— Чому?

— Сесілія втратила невинність, коли їй був двадцять один рік. Це сталося тут, у Хедестаді, після роману, який у неї трапився влітку, через рік після зникнення Харієт.

— І що з цього?

— Чоловіка, якого вона кохала, звали Петер Самуельссон, і він працював молодшим економістом на нашому підприємстві. Тямущий хлопак. Зараз служить в компанії «АВВ». Коли б вона була моєю дочкою, я б ухопився за можливість дістати такого в зяті. Але в нього був деякий мінус.

— Тільки не кажіть, що це те, про що я подумав.

— Харальд зміряв його голову, чи перевірив його родовід, чи щось подібне і виявив, що він на чверть єврей.

— Господи Боже!

— Відтоді він називає її шльондрою.

— Він знав, що ми з Сесілією…

— Про це, мабуть, знає все селище, окрім хіба що Ізабелли, позаяк ніхто, будучи при повному розумі, не стане їй нічого розповідати, а в неї, слава Богу, є одна приємна властивість — вона засинає близько восьмої вечора. Харальд, очевидно, стежить за кожним твоїм кроком.

Мікаель сів, вигляд у нього був досить пришелепкуватий.

— Ви хочете сказати, що всім відомо…

— Звичайно.

— А ви не проти?

— Дорогий Мікаелю, мене це абсолютно не стосується.

— Де Сесілія?

— Навчальний рік закінчився. Вона в суботу полетіла до Лондона, щоб навідати сестру, а потім поїде у відпустку до… гм, здається, до Флориди. Повернеться приблизно за місяць.

Мікаель відчув себе ще більш пришелепкуватим.

— Ми начебто зробили перерву в наших стосунках.

— Розумію, але це як і раніше не моя справа. Як посувається робота?

Мікаель налив собі каву з термоса, що стояв на столі, і поглянув на старого:

— Я знайшов новий матеріал і думаю, мені