Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Про свої висновки Мікаель розповідав досить довго. Діставши із сумки ноутбук, він запустив слайд-шоу, що давало змогу побачити Харієт на Йєрнвегсґатан та її реакцію. Він показав також, як виявив глядачів із туристським фотоапаратом та їхню машину з наліпкою деревообробної фабрики в Нуршьо. Коли він закінчив, Хенрік Ванґер попросив запустити слайд-шоу ще раз, і Мікаель виконав його прохання.

Коли Хенрік Ванґер відірвався від екрана комп’ютера, його обличчя було сірим. Мікаель раптом злякався і притримав його за плече. Хенрік Ванґер жестом показав, що все гаразд, і якийсь час сидів мовчки.

— Чорт забирай, ти зробив те, що вважалося неможливим. Ти виявив дещо абсолютно нове. Що ти збираєшся робити далі?

— Я мушу знайти цей знімок, якщо він ще існує.

Про обличчя у вікні і свої підозри щодо Сесілії Ванґер Мікаель не згадав. Мабуть, це свідчило про те, що він був далеко не безстороннім приватним детективом.

Коли Мікаель знову вийшов на вулицю, Харальд Ванґер уже заліз, мабуть, назад у своє лігво. Завернувши за ріг, Мікаель побачив, що на ґанку його будиночка хтось сидить спиною до нього і читає газету. На якусь частку секунди йому привиділося, що це Сесілія Ванґер; правда, він одразу ж зрозумів, що це не так.

На приступці влаштувалася темноволоса дівчина, і, підійшовши ближче, він її упізнав.

— Привіт, тату, — сказала Пернілла Абрахамссон.

Мікаель міцно обійняв доньку.

— Звідки, скажи, будь ласка, ти взялася?

— Природно, з дому. Дорогою в Шеллефтео. Я тільки переночую.

— А як ти мене знайшла?

— Мама знала, куди ти поїхав. Я спитала в кафе, де ти живеш, і мене направили сюди. Ти мені радий?

— Звичайно. Заходь. Якби ти попередила, я купив би чогось смачного.

— Я чисто спонтанно вирішила зробити тут зупинку. Мені хотілося привітати тебе з виходом з в’язниці, але ти так і не зателефонував.

— Пробач.

— Нічого страшного. Мама каже, що ти вічно заклопотаний тільки своїми думками.

— Значить, вона про мене такої думки?

— Більш чи менш. Але це не має значення. Я тебе все одно люблю.

— Я теж тебе люблю, та, чи знаєш…

— Знаю. Я думаю, що вже достатньо доросла.

Мікаель приготував чай і дістав печиво. Раптом він зрозумів, що донька справді має рацію. Вона вже не маленька, їй майже сімнадцять років, ще трохи — і вона стане дорослою жінкою. Йому треба відвикати поводитися з нею як з дитиною.

— Ну і як тобі?

— Що?

— В’язниця.

Мікаель розсміявся:

— Ти повіриш, якщо я скажу, що це було щось ніби сплаченої відпустки, під час якої я мав змогу думати і писати?

— Безумовно. Я не думаю, що в’язниця дуже відрізняється від монастиря, а в монастир люди завжди йшли, щоб розвиватися.

— Ну, можна, либонь, і так сказати. Сподіваюсь, у тебе не виникло проблем через те, що твій татко сидів у в’язниці?

— Зовсім ні. Я тобою пишаюся і не пропускаю нагоди похвалитися тим, що ти сидів за свої переконання.

— Переконання?

— Я бачила по телевізору Еріку Берґер.

Мікаель сполотнів. Він навіть не подумав про доньку, коли Еріка викладала їхню стратегію, і Пернілла очевидячки гадала, що він чистий, як щойно натрушений сніг.

— Пернілло, я не був невинний. На жаль, я не можу обговорити з тобою те, що сталося, але мене засудили не помилково. Суд виходив з того, що почув під час процесу.

— Але ти ніколи не розповідав своєї версії.

— Ні, бо не можу її довести. Я зробив колосальну помилку і тому був змушений сісти у в’язницю.

— Гаразд. Тоді скажи мені — мерзотник Веннерстрьом чи ні?

— Він один з найбрудніших мерзотників, з якими мені доводилося мати справу.

— Чудово. Мені цього досить. У мене є для тебе подарунок.

Вона дістала із сумки пакет. Мікаель відкрив його і побачив CD-диск з кращими записами «Юритмікс».[46] Вона знала, що він давно любить цю групу. Мікаель обійняв доньку, притьмом підключив ноутбук, і вони разом послухали «Приємні сновидіння».

— Що ти збираєшся робити в Шеллефтео? — спитав Мікаель.

— Там у літньому таборі біблейська школа громади «Світло життя», — відповіла Пернілла, ніби нічого природнішого і бути не могло.

Мікаель раптом відчув, як у нього заворушилося волосся на голові.

Він усвідомив, які схожі його донька і Харієт Ванґер. Перніллі шістнадцять років, стільки ж було і Харієт, коли та зникла. Обидві росли без батьків, обох потягнуло до релігійних сект: Харієт — до місцевої громади п’ятдесятників, а Перніллу — до відгалуження чогось, приблизно такого ж безглуздого, як «Світло життя».

Мікаель до пуття не знав, що йому робити з цікавістю до релігії, що раптом прокинулася в доньки. Він боявся втручатися, щоб не порушити її право самій вибирати собі шлях. У той же час «Світло життя», безперечно, належало до таких громад, про які вони з Ерікою, не вагаючись, охоче опублікували б у «Міленіумі» принизливий репортаж. Мабуть, йому варто принагідно обговорити це питання з матір’ю Пернілли.

Пернілла спала в Мікаелевому ліжку, а він сам влаштувався на ніч на кухонному дивані, після чого прокинувся з ниючою шиєю і болем у м’язах. Пернілла рвалася продовжувати свій шлях, тому Мікаель нагодував її сніданком і провів до потяга. У них випало трохи часу, і, купивши на вокзалі каву, вони всілися на лавці в кінці перону і почали базікати про те, про се. Перед самим прибуттям потяга Пернілла раптом змінила тему.

— Тобі не подобається, що я їду в Шеллефтео, — відзначила вона.

Мікаель не знав, що відповідати.

— У цьому немає нічого страшного. Але ж ти не християнин?

— Ні, в усякому разі, доброчесним християнином мене назвати не можна.

— Ти не віриш у Бога?

— Так, у Бога я не вірю, але поважаю твою віру. Всі люди повинні у щось вірити.

Коли підійшов її потяг, вони обіймалися доти, аж доки Перніллі настав час заходити у вагон. На півдорозі вона обернулася:

— Тату, я не стану тебе агітувати. Про мене, ти можеш вірити, в що хочеш, я все одно тебе любитиму. Але я вважаю, що тобі слід і далі самостійно вивчати Біблію.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Я бачила цитати в тебе на стінці, — сказала вона. — Тільки чому ти вибрав такі похмурі і невротичні? Цілую. Бувай.

Вона помахала рукою і зникла. Мікаель залишився стояти геть розгублений, дивлячись услід даленіючому на північ потягу. Тільки коли состав зник за поворотом, до нього дійшов зміст її прощального зауваження, і від цього похолоділо в грудях.

Мікаель вискочив з вокзалу