Читати книгу - "Проби"

Навіть ті риси мого характеру, які взагалі годі назвати поганими, в наш час, по-моєму, ні до чого. Притаманні мені поступливість і потульність назвуть, звісно, неміччю та легкодухістю: чесність і совісливість вважатимуть за безглузду церемонність і забобон; щирість і волелюбство затаврують як щось нестерпне, нерозумне, зухвале. Та лихо не без добра! Непогано народитися у спідлений вік, бо проти інших ви недорогим коштом можете уходити за втілення чесноти.

Нині, як друг твій довірені гроші йому не присвоїть

І віддасть тобі лантух старий, повний тьмяних монет,

Чесність така стане чудом, попавши в літопис етруський,

І удостоїться жертви з віночком на шиї вівці.

Ювенал, XIII, 6

Жоден з володарів усіх часів і народів не мав більших і певніших шансів добути собі слави найдобрішого і найсправедливішого! Гадаю, не помилюся, коли скажу: перший з них, хто запрагне зискати собі честь і любов таким шляхом, напрочуд дешевим коштом випередить своїх колег. Сила і ґвалт щось можуть, але не все. Купці, сільські судді, рукомесники, як ми бачимо увіч, не поступаються шляхті ні звагою, ні ратною штукою; вони храбрують на полі честі як у гущі січі, так і в герцях; змагаються в чистому полі і боронять міста в горожанських війнах, ба самому князеві нелегко вирізнитися в цій битві. Тож хай він постане у блиску своєї людності, правдивості, вірності, поміркованості, а надто справедливості: то рідкісні, незнані й гнані цноти! Лише добрі почуття люду можуть запевнити йому силу — жодні інші прикмети не з'єднають йому їхніх добрих почуттів, бо самі згадані прикмети найкорисніші для підданців.

Ніщо так не цінується людом, як доброта.

Цицерон, За Лігарія, X

Порівнюючи себе з людьми своєї доби, я ладен знаходити в собі щось значне і рідкісне, так само, як видаюся собі пігмеєм та нікчемою, порівнюючи себе з людьми минулих віків, коли було чимось звичним — якщо до цього не прилучалися ще вартніші прикмети — бачити людей, спроможних утамувати жадобу помсти, поблажливих до тих, хто завдав їм образи, непохитних у дотриманні свого слова, твердих, не дворушних, не гнучкошиїх. Хай краще мої справи підуть прахом — не поступлюся переконаннями задля свого успіху, бо цю новомодну чесноту лицемірства, вдавання з себе того, ким ти не є, я ненавиджу найлютішою ненавистю і з усіх можливих вад не знаю іншої, яка б так очевидно засвідчувала підлість і ницість людського серця. То норови раба і боягуза — ховатися і критися під личиною, не важачись показатися таким, як ти є насправді. Так наші сучасники привчають себе до віроломства. Звикши давати брехливі обіцянки-цяцянки, вони не відчувають ані найменшої гризоти, не додержуючи їх. Шляхетне серце не повинне таїти своєї спонуки. Воно хоче, щоб його бачили до самого глибу: у ньому все добре чи принаймні людяне.

Душевна велич, за Аристотелем, полягає в тому, щоб відкрито ненавидіти і любити, щоб судити і говорити про все з цілковитою щирістю, а там, де йдеться про істину, не дбати про похвалу чи огиду інших. Аполлоній сказав, що брешуть раби, а вільні люди завше правдомовні. Це найперша, підставова умова чесноти; її треба любити задля неї самої. Той, хто говорить правду з мусу чи власної вигоди і хто не вагається брехати, коли те нікому не шкодить, не є людина достатньо правдива. Моя душа з природи своєї уникає брехні, і їй ненависна сама думка про неї; я паленію од внутрішнього сорому та гризоти, якщо іноді збрешу, а це таки буває, якщо заскочить мене оказія і я дознаю раптового струсу.

Зовсім не треба вивертати всю душу; то було б дуренство; але все, що ти кажеш, має узгоджуватися з тим, що ти думаєш; інакше буде очевидний обман. Я не знаю, якої вигоди шукають для себе ті, хто ненастанно прикидається та личкується; хіба тієї, щоб їм не йняли віри, коли вони скажуть правду. Адже брехнею можна ошукати раз і другий, але робити собі з лукавства професію і хизуватись, як деякі наші владники, що вони: «кинули б у вогонь свою кошулю, якби вона була свідома їхніх правдивих намірів». За висловом старожитнього Метеляла Македонського, аби заявляти привселюдно: «Хто не вміє маскуватися, той не уміє рядити» — означає остерігати тих, кому доведеться мати з ними справу, що всяке слово, зронене з їхніх уст, не що інше, як фальш і циганство. Що людина розумніша і пронозуватіша, то вона ненависніша і підозріліша, коли втратить славу чесняка. Цицерон, Про повинності, II, 9. І треба бути Простаком Простаковичем, щоб дати себе ошукати словами чи міною тому, хто взяв собі за правило не бути однаковим у душі й зовні, подібно до Тиберія. І я не знаю, на що можуть сподіватися такі люди у спілкуванні зі світом, не пускаючи межи люди нічого, що можна б узяти за чисту монету. Хто зрадник щодо правди, той зрадник і щодо брехні.

Ті, хто в наш час при визначенні обов'язків державця виходив тільки з його інтересів, ставлячи їх понад турботою про віру та сумління, може, і принесли б користь як його радники, коли б володар потрапив раз на все забезпечити собі щасливу долю, зламавши і потоптавши за їхньою порадою своє слово. Але так не буває, бо до такого мошенства монархи вдаються повсякчас: не раз їм доводиться йти на змирщину чи на якусь угоду. Зиск, ось що їх підбиває на перше віроломство (так, майже завжди тут і йдеться саме про зиск, як при кожному лиходійстві взагалі: святокрадстві, вбивстві, бунті, зраді, завжди доконуваних задля якогось плоду). Та ба! Той перший зиск потому без кінця йому шкодить, унеможливлюючи недолугому володареві будь-які перемовини з іншими через пам'ять про свою нечесність. Сулейман, оттоманський султан, не дуже дбалий у дотриманні обіцянок та угод, рушив (за часів мого дитинства) оружно на Оранто. І як же він там повівся? Довідавшись, що Меркурина де Гратінаро і мешканців Кастора тримають у полоні, всупереч домовленості з ними при капітуляції фортеці, він звелів випустити їх на волю; плануючи в цій країні ще й інші великі походи, Сулейман думав, ніби згадане дворушництво, хоча спершу воно виглядало корисним, може накликати на нього незмірно шкідливу неславу та недовіру.

Я особисто волію бути радше докучливим і нескромним, аніж підлизою і облудником. Ладен визнати, що до щирості та сміливості мого поводження без огляду на осіб, можливо, долучається й дещиця гордості та впертості, мені видається, ніби я тримаюся з