Читати книгу - "Хрест: постбіблійний детектив"

Феофанова у районі знали ох як добре. І за ділами, і за словами. Таке його верзіння було сприйняте гірше, ніж відсутність свідомості. Він повернувся ніби з мінус свідомістю. Із позицій свого політичного і посадового статусу він перейшов із фізичної коми в ідеологічну. А це – страшніше. Смертельно небезпечно.

– Так і сказав? – перепитав голова КГБ УРСР. – Буквально так?

– Саме так, товаришу генерал-полковник.

Оце так поворот теми. Якщо він марить, то чорт з ним. А якщо ні? Кушнірук був відмінним аналітиком КГБ і вмів моделювати ситуації та поведінку. Ну, одужає він. Вийде на люди і отаке бовкне. Він, начальник КГБ, пострах для всіх націоналістів та уніатів. Шеф усіх сексотів-попів. На кожного з них у нього досьє з усіма доносами. І взагалі, він носій суперсекретної інформації. Адже всі найбрудніші операції в цьому бандерівському казані проводили під його керівництвом чи за його безпосередньої керівничої участі. Якщо обнародувати ці таємниці? Та зірвати тут атомну бомбу – просто квіточки в порівнянні з тим, якою бомбою може стати така інформація.

А якщо далі почне каятися в гріхах?! А каятись йому є в чому: по лікті руки в крові. Сотні жертв на його особистому рахунку. Та й може він оприлюднити не тільки свій «рахунок». Кагебіст, який раптом надумав, що є Бог, – це катастрофа для КГБ. Є різні відступники, перебіжчики. Ну, перебіг резидент до американців чи до англійців, як Яценко чи Гордієвський! Тут, ясна річ, «приговор к расстрелу предателя Родины и приведение в исполнение любыми средствами и при любых обстоятельствах. Приговор не имеет срока давности», – мало кому вдалося «уйти от оружия возмездия». І про це ще зі спецшколи знає кожен чекіст. А тут перебіжчик не просто до ЦРУ чи Мі-6, а чортзна-куди. У Бога він повірив. Це гірше й небезпечніше, ніж кагебісту стати цереушником.

І резюме? А резюме єдино правильне: «с ним надо кончать». А дуже просто і натурально – вийшов з коми. Це живого кінчати клопітно, а напівживого? Ну трішечки підштовхнути його на той світ. Копняком – в зад. На зустріч із його улюбленим Богом.

– Значить, так. До нього нікого не впускати. Зараз ми пришлемо караул. Нікому ні слова. На твою інформацію, лікарю, накладаємо гриф «Совершенно секретно». Ти розумієш, що то значить, зривати цей гриф?

– Я все зрозумів, товаришу генерал-полковник, але…

– Ніяких «але», йоб твою мать!

Кушнірук кинув слухавку й викликав заступника Феофанова.

– Главврач у тебя завербован?

– А как же, товарищ председатель Комитета… А как же иначе он стал бы главврачом? У подполковника Феофанова было правило: вербовать всех в руководящем районном звене. Все местные руководители – наши секретные сотрудники.

– Это правильно. Вызови ты сейчас немедленно этого врача земского сюда ко мне.

Далі він розпорядився встановити пост охорони біля палати, у якій лежить Феофанов.

– Одного человека хватит? – перепитав його заступник з оперроботи.

– Ты что, не чувствуешь всей сложности политической обстановки в районе? Националисты приговорили его к смертной казни. Понял ты или нет? И тебя тоже, кстати.

Поэтому пост из десяти бойцов. Вооруженных – автоматами и гранатами. А ты тоже неси службу во всеоружии. Понял? Выполнять!

Хто виконає вирок бойового товариства чекістів – от над якою інструментальною частиною проведеного аналізу думав Кушнірук. Найпростіше – доручити «Лабораторії Х», але Лавринович у підпорядкуванні Луб’янки. І може, прохати наказу звідти, з Москви? Це він за вказівкою звідти травонув Самоплатова, а за усним розпорядженням чекіста № 1 однієї з республік – може не виконати. Ця сволоч – крупна шишка. Прямий вихід на політбюро чи політбюро – на нього. Залишається слідчий з особливо важливих справ. Незамінний Єдлов. Він, правда, однокашник Феофанова. Але якщо настрахати – рідну маму заріже. На таких тримається доблесний комітет.

– Садись, Коля. Своим звонил. Как они там? – розпочав теплу розмову Кушнірук.

– Спасибо, все хорошо. Вам сочувствую. Такая потеря, товарищ генерал-полковник. Я знаю, что вам трудно. Потерять молодую красивую жену… Я с вами в эту трудную минуту.

– Спасибо, ты настоящий товарищ. Никогда не забуду твое искреннее сочувствие. Я знаю тебя хорошо, ты вообще душевный человек, способный воспринимать чужое горе. Давай помянем мою Катерину. Земля пусть будет ей пухом.

Розчулені та душевні чекісти в мить опорожнили бутель коньяку. Улюблений напій шефа – коньяк «Ай-Петрі» – Кушнірукові постійно передавав із Криму місцевий начальник управління. Ящик завжди був при ньому, навіть у найскладніших операціях. Ніхто не міг звинуватити голову республіканського комітету, але щовечора, перед сном, він мусив опорожнити пляшчину.

– Вы, оказывается, Николай, вместе учились с Феофановым.

– Да не то слово, товарищ генерал-полковник. Друзья закадычные. И во время учебы, и так, по жизни. Он, правда, застрял в этой бандерлоге. Но уже поздно поднимать его наверх. А чекист он ценнейший. И сколько раз уходил от бандитских пуль, сколько раз смотрел смерти в глаза… Казалось, опасность уже позади. Бандеровская гадина раздавлена раз и навсегда, а здесь вот какая беда нагрянула. Вы правильно говорите – спасибо, товарищ председатель. Чужое горе для меня как свое. А Афанасия жаль. В коме… Надежд мало. Жаль. Нету друга ближе у меня.

– «Если друг оказался вдруг»… Как там поется в известной песне? Знаешь такую?

– Вы о чем, товарищ генерал-полковник?

– Как ты думаешь, председатель Комитета госбезопасности республики должен хорошо знать своих подчиненных? Особенно ценных, как ты говоришь, – в первую очередь.

– Если вы меня спрашиваете, то должен все знать. Видеть каждого насквозь. Чтобы можно было в любой момент – как наизнанку.

– Ответ правильный, товарищ полковник. Но, как оказалось, работник ты ценнейший, а про тебя я не все знал. Вот как оно бывает.

– Что вы имеете в виду, товарищ председатель? Я сам могу как на духу перед вами. Всю свою сознательную жизнь изложить.

Справді, винятково цінний слідчий з особливих доручень самого голови Комітету не одну долю переламав у таких задушевних розмовах. Він спинним мозком відчув, як через коліно його пробує ламати Кушнірук. Звіриним інстинктом відчув «неладное». Але чого б це? Операція закінчилась тріумфом. Його, Єдлова, роль не остання. Працював у поті чола з цими богомольцями.

– Готов изложить, говоришь? – Генерал пропік його