Читати книгу - "Том 10"

1 Скажи мамі, що тепер я маю 180 р. і 45 франків і що сього мені доволі.

Ну, що ж би тобі цікавого написать? Живемо ми тут тихо і мирно і дбаємо більше про хліб насущний, Ліда сідає на дорозі і питає кожну перехожу болгарку: «Стри-но (сестро — так тут жінки говорять одна на другу), имаш ли яица за предаване?» Відповідь: «Нема, лиса ми изъяде, ама майка ми има, прати (пришли) ми тука майка ти-». Приходить майка, яйця купуються, і вечеря готова. Таким способом Ліда завжди достає все, що хоче. Варити тут легко, бо єсть так звана «обща фурня» (себто піч при пекарні, куди кожний може носити приладжений обід і там йому його варять і жарять за 10 сантимів пекарі). Молока єсть багато, масла трошки, а сметани тут чогось зовсім не їдять і не продають. Рада і Ліда завели швейцарський звичай їсти в 12 г. Сніданок — шоколад (плитки) з хлібом. Міка се дуже любить. Міка тут живе в состоянії «первого человека», і Ліда йому все каже: «Міка, ти станелъ големъ дяволъ», на що він відповідав: «ти си дяволъ сама». Воно, се мале, взагалі не дав себе в обиду і від служанок старих як одгризається, так як наша Дора. Пиши мені, що там наші малі роблять. Напиши теж, як здоров’я Марисі, я часто про неї думаю,— чи вже не пухнуть її ноги? І взагалі про всіх і все пиши.

Рада научила мене швейцарських пісень, я і вас научу, як приїду. Рада славна дівчина, шкода, що я не можу привезти її з собою. Бувай здорова, цілую тебе і всіх.

Твоя Леся

З Одесою, сподіваюсь, діло уладиться.

. Кланяйся Паші і Тосі, коли вони у нас. Чи й тьотя Саша приїхала? Нехай простить, що не пишу їй тепер. Поцілуй її за мене.

132. ДО М. І. ПАВЛИКА

1—13

13 серпня 1894 р. Владая 18 ущ 94

Шановний добродію!

Посилаю Вам далі Біблію, вибачайте, що вона посилається в такому неможливому виді, непереписана. Маю надію, що складач її розбере, було б се дуже мило, бо позбавило б мене ненависної для мене роботи — перепису-

'вання. Але'"Ви відпишіть мені, чи справді можливо "се, коли ж ні, то я далі буду переписувати, бо як, не дай боже, прийдеться се робити Вам, то я сього нізащо не хочу. Мусить бути, і так Ви на мене гніваєтесь, що я так' не хутко посилаю Вам рукопись далі, та діло в тім, що я тепер не в місті, а на селі і, при моїй акуратній натурі, тут не завжди можна попасти з листом під оказію. От, наприклад, з сею рукописсю я все не могла попасти, хоч вона вже кілька днів як виправлена для друку. Вибачте, а коли не можна, то вилайте, а я вже надалі якось, може, поправлюсь. Як Ви вже, певне, знаєте, дядько тепер в Парижі, живеться йому там добре серед приятелів, і здоров’я не дуже погане. Бідна дядина все слаба в Парижі, як була й тут, та й не може вона бути здоровою при такому житті з журбою та втомою, яке мусить терпіти. А ще є люди, що вірять в справедливість долі! Бере мене охота дождатись тут до вересня, до повороту наших з Парижа, та не знаю, чи наші домашні справи се дозволять, а то б я сиділа тут хтозна-доки, бо я не знаю, яка родина мені миліша — чи та, що тута, чи та, що маю в Росії. Та вже , як треба буде, то поїду, й не діждавшись. Може, се й краще буде, бо се позбавить дядька прикрості прощання (тепер ми собі казали «до побачення» і старались вірити тому). Об однім я жалую, що не приїхала сюди раніше, але вже що — не вернеш! У всякім разі я завжди буду уважати за дуже щасливий час мою подоріж сюди, я знаю, що вона не минула для мене безслідно. Тільки й досі мені часами здається, що я бачу у сні і Ліду, і Раду, і сі гори болгарські зелені, що у сні я бачила, й дядька з дядиною, що я прокинуся от-от де-небудь на Волині чи в Києві — і все зникне, тільки жаль зостанеться. Але ж ні, се не сон і не жаль по ньому зостанеться, ні. Той настрій, в якому Ви мене бачили, і тепер не зовсім покинув мене — бачте, як се довго! Не можу сказати тепер, коли ми з Вами побачимось, ще буду писати. Фотографії Вам будуть, Рада вже зняла свою, дядина обіцяла свою й Зорину, інші теж, будуть. Бувайте здорові! Як би я хотіла почути кращі новини про Ваше здоров’я.

Леся

P. S. Чи можу я дядькового друга вважати і за свого?

Адреса в Софію, як і перше (ул. Денкоглу), на ймення Ів. Шишманова.

133. ДО М. П. ТА Л. М. ДРАГОМАНОВИХ

18 серпня 1894 р. Владая 18 ущ 94, Владая

Дорогі мої дядьку і дядино!

Спасибі за листи, що Ви так хутенько написали на відповідь нам. Я трошки запізнилась оце і не написала укупі з Радою, але се, може, й краще, що не враз пишемо. Отримала я недавно листа від мами, дає вона мені дозвіл чекати вашого повороту і пише, що буде з дітьми в Києві сама перших місяців два, отже, значить, я там до кінця октября не потрібна. Значить, ми з Вами ще побачимось! Боюся тільки, якби не набриднути Ліді за це літо, все ж ' таки я, певне, завдаю їй клопоту, хоч я і не дуже капризна на літні домівки й комфорти. Броджу я тут і купаюсь ^гаразд, хоч, врешті, вже добродилась до невеличкої пропасниці, але се ще