Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Буремний Перевал 📚 - Українською

Читати книгу - "Буремний Перевал"

472
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Буремний Перевал" автора Емілія Бронте. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 104
Перейти на сторінку:
про що йдеться. Вочевидь, йому було дуже тяжко підтримувати бесіду. Він не виявляв ні цікавості до тем, які вона зачіпала в розмові, ні бажання спробувати запропоновану розвагу. Кеті, побачивши це, не змогла приховати свого розчарування. Невловима внутрішня зміна вчувалась у всій його подобі: зманіженість, яку можна було ласкою обернути на ніжність, зникла, поступившись місцем відчуженій байдужості. Він менше скидався на вередливу дитину, яка пхинькає й комизиться, вимагаючи уваги, і більше — на замкненого в собі, зубожілого душею каліку, що злоститься на будь-чиї турботи і сприймає чужі веселощі як тяжку образу для себе. Катрина не гірше за мене бачила, що наше товариство йому не в радість і він наче виконує осоружний обов'язок, сидячи з нами. Тому вона прямо спитала, чи не хоче він, аби ми цієї ж миті пішли. Ця пропозиція несподівано вивела Лінтона з його летаргії й викликала в нього дивне пожвавлення. З острахом позираючи на Буремний Перевал, він почав просити, щоб вона посиділа ще хоч півгодини.

— Але, по-моєму, — сказала Катрина, — тобі було б зручніше лежати дома в ліжку, ніж сидіти тут із нами. Бачу, сьогодні я не зможу втішити тебе ні бесідою, ні піснею, ні розмовою. Ти за ці півроку став кмітливішим за мене, тобі вже не до душі мої забавки. А інакше — якби я могла тебе якось розважити — я б залюбки з тобою посиділа. — Тоді посидь, просто щоб відпочити, — сказав він. — Тільки не думай, Катрино, і не кажи, що я дуже слабий: просто сьогодні така задуха й спека, що мені трохи млосно. І я ходив на прогулянку ще до зустрічі з вами, а для мене це У забагато. Скажи дядечкові, що я зараз почуваюся цілком непогано, — скажеш?

— Я скажу, що це ти так говориш, Лінтоне. Я не можу запевняти його, що ти здоровий, — мовила моя юна леді, дивуючись, чому він свідомо говорить неправду.

– І наступного четверга приходь знову, — продовжував він, уникаючи її допитливого погляду. — А йому передай мою подяку за те, що він дозволив тобі прийти, — найщирішу подяку, Катрине І… якщо ти раптом зустрінеш мого батька і він спитає тебе про мене, не дай йому запідозрити, що я тут поводивсь отак недолуго. Не показуй, що це тебе гнітить: він розгнівається.

— Мені байдуже до його гніву, — вигукнула Кеті, вирішивши, що гнів Гіткліфа обернеться проти неї.

— Та мені не байдуже, — нервово сіпнувшись, мовив її кузен. — Ти нацькуєш його на мене, Катрино, а він дуже жорстокий.

— Він суворий із вами, містере Гіткліф? — спитала я. — Йому набридло гратися в поблажливість, і від прихованої ненависті він перейшов до відвертої?

Лінтон зиркнув на мене, проте не відповів. Просидівши біля нього ще хвилин десять, упродовж яких голова його мляво хилилася на груди і він не вимовив й слова — лише тихо стогнав від болю чи втоми, — Кеті, щоб чимось себе зайняти, збирала чорниці і частувала мене. Лінтона вона не наважилася пригостити, бачачи, що її увага лише дратує його.

— Вже минуло півгодини, Неллі? — зрештою прошепотіла вона мені на вухо. — Не знаю, чого ми маємо тут сидіти? Він заснув, а тато, мабуть, уже чекає нас додому.

— Ну, не покинемо ж ми його, поки він спить, — відповіла я, — тепер чекайте, поки він прокинеться, і майте терпіння. й Ви так жадали цієї прогулянки, та ваше бажання бачити нещасного Лінтона зникло щось дуже скоро!

— Але чому він хотів мене бачити? — спитала Катрина. — Раніше, хоч як би вередував, він мені подобався більше, а зараз якийсь дивний. Ніби виконує тяжкий обов'язок, згодившись на це побачення. Певно, боїться, що в іншому разі батько його сваритиме! Але я не збираюся приходити лише для ритого, щоб вдовольнити забаганки містера Гіткліфа, — хоча чого б то він вимагав від Лінтона такої жертви! Я рада, що його здоров'я поліпшилося, та мені шкода, що він зробився таким неприємним і вже не так любить мене, як колись!

— То ви гадаєте, що йому краще? — вигукнула я.

— Так, — відповіла вона, — бо він завжди так носився зі своїми болещами, ти ж знаєш! Може, йому не те щоб «цілком непогано», як він просив передати татові; але схоже, що справді краще!

— Тут наші думки розходяться, міс Кеті,— відказала я. — Як на мене, йому набагато гірше.

Лінтон здригнувся, прокинувшись від нестямного жаху, і спитав, чи ніхто не кликав його на ймення.

— Ні,— відповіла Катрина, — може, тобі щось наснилося. Не уявляю, як ти можеш спати просто неба, та ще й вранці!

— Мені почувся голос батька, — задихаючись, пробурмотів хлопець і озирнувся на похмурий пагорб, що нависав над нами. — Ти певна, що ніхто не кликав?

— Так, звичайно, — відповіла його кузина. — Тільки ми з Неллі сперечалися про твоє здоров'я. Ти справді зміцнів, Лінтоне, відтоді як ми бачилися взимку? Якщо так, то мені здається, що твоє почуття до мене аж ніяк не стало міцнішим; скажи — ти почуваєшся ліпше?

Лінтон не зміг втриматися від сліз, промовляючи: «Так, так, мені краще!» — і, досі під владою примарного голосу, лиш проводжав довкола очима. Кеті звелася на ноги.

— На сьогодні досить — нам час іти, — сказала вона. — Не приховуватиму, я прикро вражена нашим побаченням, хоч і не скажу цього нікому, окрім тебе, — але зовсім не тому, що боюся містера Гіткліфа.

— Тихіше! — прошепотів Лінтон. — Заради Бога, тихіше! Він іде.

Він схопив Катрину за лікоть, намагаючись її втримати.

Проте, почувши ці слова, вона хутко вивільнилась і свиснула Мінні, що слухняно підбігла до неї, мов собака.

— Я буду тут наступного четверга, — гукнула Кеті, скочивши у сідло. — Бувай! Нумо, швидше, Неллі!

Так ми його й залишили. Хлопчина ледве втямив, що ми їдемо геть, — так заволоділо ним передчуття зустрічі з батьком.

Ще ми не дісталися домівки, а невдоволення Катрини помалу зникло, обернувшись на суміш жалю й каяття, затьмарених іще непевними, неспокійними підозрами про справдешній стан Лінтона — і його здоров'я, і становище. Я поділяла ці підозри, проте зауважила, що зараз не можна нічого стверджувати напевне, — наступна зустріч дозволить судити вірніше. Мій хазяїн зажадав од нас докладної розповіді. Слова подяки від небожа ми передали докладно, а, всього іншого міс Кеті торкнулася дуже побіжно; я також ухилялася від відповіді на його питання, бо сама не була певна, що слід приховати і що відкрити.

Розділ двадцять сьомий

Сім днів проминули — і кожен із них лишив по собі разючу зміну у стані Едгара Лінтона. Невблаганна руйнація, що колись

1 ... 80 81 82 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буремний Перевал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Буремний Перевал"