Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. 📚 - Українською

Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії." автора Анатолій Чабан. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 128
Перейти на сторінку:

Цікавим джерелом інформації є магнітофонна плівка зі спогадами А. П. Савельева, записана у 1980 році [21]. Серед матеріалів є й машинописні спогади з особистим підписом автора.

Спогади А. П. Савельева неодноразово публікувались у періодичних виданнях та увійшли до науково-популярних збірників. Зокрема, у Заповіднику зберігається журнал «Подъем» [16] та книга «На земле, в небесах и на море» зі статтею та публікацією, автором яких є А. П. Савельєв [11].

Важливим джерелом з історії Корсунь-Шевченківської операції та особистого життя парламентера є його листи, надіслані Музею історії Корсунь-Шевченківської битви. Вони зберігаються в науковому архіві та фондах Заповідника. Це зібрання і стало основою для дослідження військового шляху Аркадія Прохоровича Савельєва як бойового офіцера та парламентера, творчого шляху як художника-любителя та активного громадського діяча, його особистого життя.

Аркадій Прохорович Савельєв народився 23 грудня 1909 року в Петербурзі (нині — місто Санкт-Петербург). Його батьки були селянами. До міста приїхали на заробітки, там познайомились і у 1906 році одружилися.

Батько майбутнього парламентера, Прохор Савелійович, воював на фронтах І Світової війни, був учасником революційних подій 1917 року та громадянської війни. Додому повернувся у 1920 році. Щоб прогодувати сім’ю, часто їздив на заробітки. Столярував. У роки Великої Вітчизняної війни Прохор Савелійович перебував у блокадному Ленінграді. Помер у 1948 році.

Мати, Марія Василівна, була домогосподаркою. Коли чоловіка забрали на війну у 1914 році, вона з малолітніми дітьми залишила Петербург і повернулася в село у стару батьківську хату, де і проживала до повернення з фронту чоловіка. У роки Великої Вітчизняної війни була евакуйована з блокадного міста у Вологодську область. Померла у 1967 році.

Аркадій був третьою дитиною в родині. Жили бідно, тому він змушений був з раннього дитинства допомагати батькам по господарству. У селі не було такої роботи, яку б він не зміг виконати.

У грудні 1927 року, після закінчення 8 класу середньої школи, Аркадій добровольцем пішов в армію. Став курсантом Ленінградської військово-теоретичної школи льотчиків. Згодом поступив в Оренбурзьку школу льотчиків, яку закінчив у 1930 році. Призначення одержав у місто Воронеж. У льотних частинах прослужив до 1937 року. Коли за станом здоров’я йому заборонили літати самостійно, він ще два роки прослужив у винищувальній авіації, займався штабною роботою, а у 1939 році поступив до загальновійськової академії імені М. В. Фрунзе. Закінчив розвідувальний факультет. З початком Великої Вітчизняної війни одержав призначення на Карельський фронт у розвідвідділ штабу фронту. Він часто виїжджав у війська, добре оволодів методами і прийомами військової розвідки, організацією захоплення полонених тощо.

З лютого 1943 року А.П. Савельєв на Воронезькому (з 20 жовтня — 1 Український) фронті. Служив на посаді старшого офіцера у відділенні військової розвідки розвідвідділу фронту [6, 3-4, 10-11].

Тому, коли постало питання про підбір кандидатур для вручення ультиматуму, не випадково вибір випав на підполковника А. П. Савельева. Це був досвідчений і професійний розвідник з великим досвідом в організації розвідки. Він умів передбачати дії противника, відчувати ступінь небезпеки і відповідно поводити себе. Вважаємо, що саме ці якості й відіграли визначальну роль при виборі його кандидатури. Ось як згадував про це сам Аркадій Прохорович: «6 лютого 1944 року близько 16 години мені зателефонував начальник розвідки 1 Українського фронту генерал-майор І.В. Виноградов і запитав мене, чи я погоджусь піти парламентером в оточене угруповання німецьких військ у районі Корсуня-Шевченківського. Часу на роздуми не було і я твердо відповів: „Якщо це необхідно, то, безумовно, піду“» [15, 12].

У приймальні генерала М. Ф. Ватутіна А. П. Савельєв познайомився з іншими членами групи: старшим інструктором Політуправління 1 Українського фронту лейтенантом А. В. Смирновим, на якого були покладені обов’язки перекладача, та музикантом фронтового оркестру рядовим О. Р. Кузнєцовим — сурмачем-сигналістом. Аркадію Прохоровичу вручили два пакети з текстами ультиматуму російською та німецькою мовами, і після детального інструктажу парламентери приступили до виконання завдання. До місця призначення, у село Хирівку, прибули 8 лютого [13]. Швидко обстежили місцевість, вибрали маршрут. О 15 годині прозвучав сигнал «Увага!» і парламентери з розгорнутим білим прапором рушили в розташування ворога. Підполковник А. П. Савельєв йшов по середині, праворуч — рядовий О. Р. Кузнецов з трубою, ліворуч — А. В. Смирнов з білим прапором. До німецьких окопів було близько кілометра. Водночас через окопні звукові станції і по радіо на хвилях німецьких штабних радіостанцій звучала інформація про перехід лінії фронту парламентерами. Та, незважаючи на це, парламентери кілька разів були обстріляні німецькими кулеметниками та снайперами [11, 218].

«Почуття страху не було, — згадував Аркадій Прохорович. — Ми дещо запізнювалися по часу і всі наші думки були спрямовані на якнайшвидше виконання завдання» [15,11]. Парламентерів зустріли солдати з автоматами, зав’язали їм очі і відвели в штаб, який знаходився в двоповерховому будинку [13], вірогідно, у Стеблеві. Там знаходились два старші німецькі офіцери. Один з них — підполковник Фукке, командуючий артилерією 42 армійського корпусу, якому підполковник А. П. Савельєв вручив пакет з текстом ультиматуму. Крізь зачинені двері було чути, як він голосно читав комусь по телефону текст ультиматуму. Згодом підполковник повідомив парламентерів про те, що відповідь буде дана, згідно з умовами ультиматуму, 9 лютого [10]. Свою місію парламентери виконали. Їх відвезли до лінії фронту і наказали, не озираючись, іти до своїх. Що вони відчували в ті хвилини — відомо тільки їм. Адже, незважаючи на те, що парламентери є особи недоторкані, про що записано в міжнародній Гаазькій конвенції, яку підписала і Німеччина, історії відомі випадки вбивств парламентерів під час виконання дипломатичних місій. Так сталося в ході Будапештської операції. Тяжке поранення одержав парламентер у Берліні. І цей список можна продовжувати. Однак, незважаючи на небезпеку, завдання було виконано успішно. Пізніше парламентерам стало відомо, що коли Гітлер дізнався про прибуття парламентерів і умови капітуляції, то зробив спробу затримати їх, віддавши відповідне розпорядження [14]. Проте було вже пізно. Парламентери дісталися до своїх окопів. На

1 ... 80 81 82 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."