Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Наречена Шульца 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречена Шульца"

325
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наречена Шульца" автора Агата Тушинська. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 120
Перейти на сторінку:
портрети він малював.

— ТУВІМ. Здавався йому надто поетично галасливим. Знаю, що вони листувалися. Перевірити, коли і як довго. На два роки молодшому поетові було ледве за тридцять, коли його вірші потрапили до шкільної програми. Чи не звідси виникла ця мрія Бруно?


— МЕСІЯ??? Десь, щось, але що? Поритися в шухлядах. І в голові…



Єжи Фіцовський повідомив, що вирушає на схід. Хоче здійснити паломництво на шляху Дрогобич — Львів — Янів. Навіть Трускавець. Хоче сам доторкнутися до цих місць, пройти твоїми слідами. І моїми — при нагоді. Він сміливий. І терплячий. Бо ж тепер, щоб туди поїхати, треба було докласти більше зусиль, ніж для поїздки до Парижа чи Лондона. А що, а куди, а з якою метою громадянин має намір туди їхати? І хто в цьому зацікавлений? Чи часом не приховані вороги народної влади або, боронь Боже, радянської? Паспорт був дійсний на короткий термін, і після повернення його треба було негайно віддати. Щоб його отримати, треба було вдосталь написатися й находитися до похмурих будинків зі ще більш похмурим персоналом.

Запитував про адресу в Янові. Не знав, та й звідки міг знати, що там не потрібна жодна адреса. Бо ж усі знають одне одного. Кожен покаже будинок адвоката Шелінського. Зрештою, його найлегше знайти, якщо йти берегом озера. Варто ще зазирнути навпроти — до сестер Гехтових, може, знають про щось більш детально. Наприклад, про ці її листи з-під крокви. Це ж був досить помітний пакунок… Сама ловила себе на наївності. Адже чверть століття минула. Там усе тепер інше. Інші люди, інша мова, сестри Г., мабуть, уже в могилі… Тільки озеро те саме.

Відчувала, що він підозрює її щодо цих листів. Не взяла із собою такий скарб? Покинула на поталу такий прекрасний слід їхньої любові? Майже як листи Трістана до Ізольди? Ромео до Джульєтти? Була настільки байдужа? Бо освідчення Бруно були вже неактуальні, протерміновані? Чи тільки приховує правду? Але як вона мала їх узяти, якщо втікала в паніці, в страху, з мертвими тілами батьків перед очима. Адже картин вона також не взяла, хоча для нього — що, мабуть, здивує пана Єжи й усіх інших — вони були важливіші, ніж проза. Він завжди наголошував, що за покликанням відчуває себе художником, а не ремісником слів. Шкільна програма шкільною програмою, та справжнє майбутнє чекало його малюнки й картини. Будуть виставки, галереї, аукціони — колись… Ну, так, вона має ці дві картини, але це зовсім інша історія. Справжнє диво. То й що? Це б мало бути доказом того, що вона щось приховує, що постійно має ці листи? Дурня. Повна дурня.


Однак іноді, коли він одвідував її, коли впускала його до помешкання, до цього Брунового санктуарію — з його малюнками, ескізами, книжками на стінах, під стінами й усюди, то відчувала дещо недовірливий погляд гостя. Пильно приглядався, чи раптом десь там у куті, у привідчиненій шафці чи за дверима креденса не побачить того прямокутного пакунка, перев’язаного стрічкою. Часом вона вже й сама не була впевнена, чи не побачить. Відверто скаржилася йому на свою пам’ять. Що забуває деталі, плутає послідовність, дати, імена. Спогади вивітрювалися і втрачали свої барви. Так, наче їх точили якісь невидимі короїди…


Спокійно чекала на розповідь Фіцовського про подорож до Дрогобича й околиць. Не сподівалася на добрі новини. Вона не хотіла туди повертатися. Лише розпач міг там чекати на неї. Розуміла євреїв, дивом, а часом надлюдськими зусиллями польських захисників урятованих[200], що якнайдалі втекли від місць своїх страждань. Щоб не відчувати більше цього болю і цих принижень. Не дивитися в очі тим, хто причетний до смерті їхніх найближчих і гнітючого страху. Рішуче відрізати минуле. Не будувати ілюзій, що все можна якось загладити чи обдурити якоюсь примарною надією. Так було правильніше. Та й просто зручніше. Песимісти не схильні до розчарувань.

І вони мають рацію. Хоча спочатку було важко повірити, що дому вже немає. Взагалі. Адже після війни він, здається, ще стояв. Хтось його бачив, казав, що в ньому відкрили сиротинець. Принаймні назва відповідна. А тепер що — нічого? Навіщо це все знищили, зрівняли із землею? І будинок, і великий сад. Немає вже тих пташиних сімейств, ані бджолиних. Пакунок з листами? Кому він потрібен.


А цвинтар з останками Бруно? Залитий бетоном, фундаментами будинків, які виросли на ньому

1 ... 80 81 82 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречена Шульца», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречена Шульца"