Читати книгу - "Нічний цирк"

— Я вас не боюся, — промовляє Марко.

Суперники мовчки розглядають одне одного в мерехтливому світлі свічок.

— Як на мене, ви витрачаєте надто багато зусиль заради такої ледь помітної різниці, — констатує Селія.

— У цьому є свої переваги.

— Мені здається, ви маєте кращий вигляд без чарів, — відповідає дівчина. Марко видається збентеженим, тож вона додає: — Я ж обіцяла бути відвертою, чи не так?

— Ви мені лестите, міс Вовн, — каже хлопець. — Скільки разів ви бували в цьому маєтку?

— Щонайменше дванадцять, — прикидає Селія.

— І досі не бачили його цілком.

— Мені ніхто не пропонував.

— Чандреш не прихильник екскурсій. Йому подобається загадковість будинку. Якщо гості не знають, де закінчуються його володіння, їм здається, що вони неохопні. Раніше це були дві окремі будівлі, тож тут неважко заблукати.

— Я цього не знала, — зауважує дівчина.

— Два сусідніх міських будинки, схожих як дві краплі води. Він придбав обидва й перебудував в один маєток, покращивши чимало дрібниць. Гадаю, оглянути все нам забракне часу, але, якщо хочете, можу показати вам кілька таємних кімнат.

— Хочу, — погоджується Селія й ставить свій порожній келих на стіл біля Маркового. — Багато провели недозволених екскурсій маєтком свого працедавця?

— Лише одну, та й ту лише тому, що містер Барріс був дуже наполегливим.

З їдальні вони виходять до коридору, минають тінь слоноголової статуї, заходять до бібліотеки й зупиняються біля стіни, прикрашеної вітражем із зображенням заходу сонця.

— Гральна кімната, — виголошує Марко, штовхає скло й дає йому розчахнутися та впустити їх до наступного приміщення.

— Як доречно.

Ігри — не лише призначення цієї кімнати, а й ідея. На підвіконнях і книжкових полицях стоїть кілька гральних дощок без фігур, а шахи вишикувалися рядочками поза дошками. Онде висять мішені для дротиків, а самих дротиків ніде немає. Посередині партії застигли нарди.

Більярдний стіл у центрі кімнати обтягнутий криваво-червоним сукном.

На одній зі стін висить колекція зброї. Шаблі, пістолі, рапіри схрещеними парами чекають на десятки потенційних дуелей.

— Чандреш кохається в старовинній зброї, — пояснює Марко, поки дівчина розглядає колекцію. — В інших кімнатах теж є дещо, але основне зібрання — тут.

Селія обходить кімнату, а хлопець уважно роздивляється її. Схоже, що вона намагається приховати усмішку, розглядаючи вигадливо розставлені ігри.

— Ви так усміхаєтеся, ніби щось приховуєте, — каже Марко.

— Я багато чого приховую, — погоджується дівчина, озирається на нього через плече та знову відвертається до стіни. — Коли ви дізналися, що я ваш суперник?

— До відбору я не знав. Роками ви були таємницею. Цілком певен, що ви помітили, як заскочили мене зненацька. — Він на мить змовкає, а потім додає: — Не можу стверджувати, що це знання стало моєю перевагою. А коли вам це стало відомо?

— Ви й самі достеменно знаєте: під час тієї жахливої зливи в Празі, — каже Селія. — Ви могли задурити мені голову й дозволити піти з парасолькою, а натомість наздогнали. Чому? — Хотів забрати її, — пояснює Марко. — Я дуже люблю ту парасольку. А ще стомився ховатися від вас.

— Я підозрювала геть-чисто всіх, — зізнається дівчина. — Щоправда, думала, що це хтось із цирку. Мала б здогадатися, що це ви.

— Яким чином? — цікавиться Марко.

— Бо ви вдаєте із себе простака, яким насправді не є, — пояснює чарівниця. — Це ясно як божий день. Мушу зізнатися, я не здогадалася зачарувати свою парасольку.

— Я більшу частину життя провів у Лондоні, — нагадує Марко. — Щойно навчився зачаровувати предмети, одразу взявся до парасолі.

Він знімає піджак і кидає його на одне зі шкіряних крісел, що стоять у кутках. Бере з полиці колоду гральних карт, розмірковує, чи зголоситься Селія на його примху, але цікавість бере гору.

— Хочете зіграти? — питає дівчина.

— Не зовсім, — озивається Марко й мішає карти. Задовольнившись результатом, хлопець кладе колоду на більярдний стіл.

Він перевертає карту. Піковий король. Хлопець постукує по карті пальцем і король перетворюється на чирвового. Марко підводить руку і відводить її, жестом запрошуючи Селію зробити свій хід.

Дівчина всміхається. Вона скидає шаль, вішає її на кинутий піджак і виструнчується, заклавши руки за спину.

Чирвовий король здіймається й балансує на ребрі. Якусь мить він нерухомо стоїть, а потім невидима сила повільно розриває його надвоє. Обидва шматочки відокремлено застигають, а потім падають зворотним боком догори.