Читати книгу - "Нічний цирк"

Наслідуючи жест Марко, Селія постукує по карті, і обидві половинки знову зливаються в єдине ціле. Дівчина відводить руку, і карта перевертається — бубнова дама.

Потім уся колода злітає в повітря й розсипається віялом на червоному сукні стола.

— Ви вправніше за мене маніпулюєте предметами, — визнає Марко.

— У мене є перевага, — каже Селія. — Те, що мій батько називає природженими здібностями. Мені важко не впливати на навколишні речі. Дитиною я весь час щось ламала.

— А як добре ви вправляєтеся із живими істотами? — цікавиться Марко.

— Залежить від того, з ким саме, — відповідає дівчина. — З предметами все простіше. Щоб упоратися з чимось живим, мені знадобилися роки. Я й досі краще керую своїми птахами, ніж старим вуличним голубом.

— Що ви могли б учинити зі мною?

— Мабуть, змогла б змінити ваше волосся, можливо, голос, — міркує Селія. — Нічого більше без вашої згоди й поінформованості. А дати справжню згоду набагато важче, ніж може здаватися. І я не можу залікувати рани. Мій вплив лише тимчасовий і поверхневий. Легше виходить із людьми, котрих я добре знаю, але теж не так уже й легко.

— А щодо себе самої?

Замість відповіді Селія підходить до стіни й знімає один із пари вузьких турецьких кинджалів із нефритовою рукояттю. Дівчина тримає зброю в правій руці, а ліву кладе на більярдний стіл, де лежать розкидані карти. Не вагаючись, вона протинає долоню клинком, пришпилюючи шкіру, плоть і карти до сукна.

Марко здригається, але не промовляє жодного слова.

Селія витягає кинджал зі столу, він досі стирчить із руки, а на вістрі висить пікова двійка. Зап’ястям стікає цівка крові. Дівчина простягає руку й повільно обертається, демонструючи її, як фокусник, щоб Марко міг переконатися, що все відбувається насправді, це не обман зору.

Другою рукою Селія висмикує кинджал. Просякнута кров’ю карта падає на землю. Несподівано краплі крові починають текти у зворотному напрямку, всотуючись у рану на долоні, що звужується й зникає. На шкірі залишається червоний рубець, але за мить і його немає.

Дівчина постукує по карті, і кров щезає. Дірки від леза більше не видно.

Тепер карта — чирвова двійка.

Марко підіймає шматочок картону й обмацує неушкоджену поверхню. Він злегка повертає руку, і карта зникає, надійно заховавшись у хлопця в кишені.

— Я радий, що нам не потрібно по-справжньому битися під час змагання, — каже він. — Ви мали б перевагу.

— Мій тато розрізав мені пучки пальців, поки я не навчилася зцілювати всі десять одночасно, — пояснює Селія, вішаючи кинджал на стіну. — Внутрішні відчуття підказують, як усе має бути, а з кимось іншим я не можу до цього вдатися.

— Схоже, ваші уроки були менш академічними, ніж мої.

— Я б воліла більше читати.

— Мені здається дивним, що для одного змагання нас готували абсолютно різними методами, — каже Марко. Він знову кидає погляд на долоню Селії: шкіра має цілком звичайний вигляд, ніщо не нагадує про те, що із неї щойно стирчав клинок.

— Підозрюю, у цьому весь зміст, — озивається Селія. — Дві школи схрестили мечі на одному полі бою.

— Визнаю, — веде далі Марко. — Я й досі не розумію, у чому сенс.

— Я теж, — погоджується Селія. — Підозрюю, що називати це змаганням або грою не зовсім правильно. Я вважаю, що це показна дуель. Що ще ми побачимо в рамках екскурсії?

— Хочете подивитися на щось із незавершеного? — пропонує хлопець. Те, що дівчина вважає цирк показовим виступом, стало для нього приємною несподіванкою. Марко й сам уже кілька років не вважає це протистоянням.

— Хочу, — каже Селія. — Особливо, якщо це проект, про який містер Барріс розпинався за вечерею.

— Саме він.

Вони виходять з ігрової кімнати через інші двері, швидко минають коридор і опиняються в просторій бальній залі, позаду будинку. Приміщення повниться місячним сяйвом, що ллється крізь скляні двері в затильній стіні.

Ззовні за терасою колись простягався сад, але тепер частину землі викопали, щоб опустити поверхню нижче. Зараз тут здебільшого лежать пакети з ґрунтом і стоси каміння, складені у високі, але незавершені стіни.

Селія обережно спускається кам’яними сходами, Марко йде слідом. Минувши останню сходинку, вони опиняються в лабіринті, де звідусіль можна побачити лише маленький клаптик саду.

— Мені здавалося, що Чандрешеві не завадило б зайнятися якимось власним проектом і відволіктися, — пояснює Марко. — Останнім часом він рідко виходить із будинку, і оновлення саду стало непоганим початком. Хочете побачити, який усе матиме вигляд, коли закінчаться роботи?

— Радо, — погоджується Селія. — Ви маєте із собою креслення?

Замість відповіді