Читати книгу - "Нічний цирк"

Те, що минулої миті було голим камінням, перетворюється на вишукано прикрашені й обвиті плющем арки та проходи. На стінах миготять невеличкі яскраві ліхтарі. З вигнутих ґратчастих склепінь звисають троянди, а між квітами видніється нічне небо.

Селія притискає руку до уст, аби заглушити захоплений зойк. Усе тут здається неймовірним — від аромату троянд до тепла ліхтарів. Дівчина чує, як десь неподалік дзюркотить фонтан, і рушає по вкритій травою стежці на його пошуки.

Вона блукає звивистими доріжками лабіринту, і Марко йде поруч.

У центрі лабіринту з розмальованої візерунками стіни б’є фонтан і водоспадом наповнює круглий ставок із золотими рибками. Під місячним сяйвом їхня луска блищить і миготить у темній воді яскравими білими й помаранчевими спалахами.

Селія простягає руку і, притискаючи її до холодного каменю, дозволяє воді текти межи пальцями.

— Ви створили це в моїй уяві, правда ж? — питає вона, коли чує позаду кроки Марко.

— Ви дозволили мені, — виправдовується хлопець.

— Знаєте, я, імовірно, могла б це припинити, — каже Селія, озираючись на нього. Хлопець дивиться на неї, обіпершись на кам’яну арку.

— Певен, що могли б. Якби ви опиралися, все не вийшло б так добре, і взагалі могло б щезнути. До того ж основна причина такого глибоко занурення полягає у вашій близькості.

— Ви не можете скоїти так само із цирком, — розуміє Селія.

Марко здвигає плечима.

— На жаль, він знаходиться надто далеко, — каже хлопець. — Це одна з моїх найголовніших навичок, але поки що я не можу нею скористатися. До того ж я не майстер створювати такі ілюзії більш ніж для однієї людини одночасно.

— Це чарівно, — захоплюється Селія, спостерігаючи за рибками біля своїх ніг. — Я б ніколи не впоралася з такою складною ілюзією, хоча люди називають мене ілюзіоністкою. Вам більше підходить це звання, ніж мені.

— Здається, «Красуня, Котра Змінює Світ Силою Думки» звучить трохи незграбно.

— Це не поміститься на вивісці мого намету.

Хлопець сміється глибоким і теплим сміхом, і Селія відвертається, щоб приховати усмішку, і зосереджується на клекітливій воді.

— Моїми найкращими навичками теж нечасто можна скористатися, — каже вона. — Я дуже гарно вмію поратися з тканинами, але, зважаючи на майстерність мадам Падви, у цьому немає потреби. — Дівчина крутиться, демонструючи сукню. Срібна тканина сяє в місячному світлі так само яскраво, як ліхтарі.

— Гадаю, вона відьма, — жартує Марко. — І це комплімент.

— Думаю, він сподобався б їй, — зауважує Селія. — Ви бачите все це так само, як я?

— Більш-менш, — озивається Марко. — Ближче до глядача я краще можу розгледіти всі нюанси.

Селія огинає ставок і підходить до хлопця. Вона розглядає візерунки на кам’яній стіні та плющ, що звивається довкола, але погляд увесь час повертається до Марко. І кожна спроба глипнути на нього непомітно виявляється невдалою — хлопець раз по раз зустрічається з нею поглядом. Відвести очі стає щораз важче.

— Це ви добре придумали — використовувати багаття як з’єднувальну ланку, — хвалить ідею Селія, намагаючись зосередитися на крихітних жевриках ліхтарів.

— Я навіть не дивуюся, що ви помітили це, — каже Марко. — Мені довелося вигадати якусь ниточку для зв’язку, оскільки я не маю можливості подорожувати разом із цирком. Вогонь здався мені найкращою можливістю встановити тривалий контакт. Я ж, урешті-решт, не хотів, щоб ви там занадто все контролювали.

— І це має свої наслідки, — нагадує Селія.

— Що ви маєте на увазі?

— Достатньо згадати, що двійнята Мюрреїв вражають не лише кольором волосся.

— Але чим іще, ви мені не скажете, чи не так? — цікавиться Марко.

— Леді не може відкривати всі свої таємниці, — погоджується дівчина. Вона торкається троянди на звислій гілці й заплющує очі, насолоджуючись ароматом і оксамитовим дотиком пелюсток до шкіри. Сад, що існує лише в її уяві, дарує такі насичені відчуття, що аж у голові паморочиться. — Хто придумав опустити сад нижче?

— Чандреш. Він надихнувся іншою кімнатою, яку я теж можу вам показати, якщо захочете.

Селія киває, і вони повертаються садом. Вона йде так близько до хлопця, що він міг би торкнутися її, але Марко за звичкою тримає руки за спиною. На терасі Селія озирається на сад, але троянди й ліхтарі знову перетворилися на землю й каміння.

Усередині Марко веде Селію через бальну залу. Він зупиняється біля віддаленої стіни й відводить убік одну з панелей із темного дерева. За нею видніються гвинтові сходи, що спіраллю збігають униз.

— Це темниця? — цікавиться Селія.

—