Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сини змієногої богині 📚 - Українською

Читати книгу - "Сини змієногої богині"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сини змієногої богині" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 274
Перейти на сторінку:
звіриний стиль.

Про персні й говорити не доводиться, це була звична окраса скіф’янок, і без них вони і з кибитки не виходили.

Різко відрізнялася від звичайних, скромних за соціальним статусом кочівників, їхня знать та багатії. Прикраси носили тільки привізні, виготовлені заморськими майстрами вищого класу в Греції чи грецьких містах Причорномор’я – в цьому скіфи добре зналися і вміли шанувати шедеври. Це й діадеми філігранної роботи, такі ж кульчики, нагрудні і скроневі підвіски – все ювелірні вироби вищого класу!

Кожна жінка, як уже мовилося, мала своє люстерко. Бронзове. Були вони найрізноманітнішої форми й вартості, залежно від смаків і купівельної спроможності. В одних це були прості дзеркальця, сяк-так відполірований метал, в інших – відполіровані ідеально, дивлячись у них, можна було побачити найдрібнішу рисочку на власному обличчі. (Колись мені колега показував прямокутні шматочки сталі, відшліфовані умільцями так, що я побачив у них себе чи не краще, як у дзеркалі, – це сталевари та металурги і сьогодні тямлять робити.) Такі люстерка були позолоченими й прикрашалися високохудожнім орнаментом. Особливо славилися дзеркала, виготовлені в грецькій колонії Ольвія для багатих скіфів, з незмінним руків’ям, що прикрашалося в звіриному стилі.

А скільки в багатих скіфських похованнях чорнолакового, досить дорогого розписного посуду грецьких майстрів! Це й посуд для пиття – кіліки, різні сосуди для вина й води. (Виноградне вино, привезене з далекої Греції, користувалося попитом, чи не тому у скіфських городищах стільки зустрічається уламків амфор для вина. Між іншим: греки пили його розведеним водою – один до двадцяти в пропорції, скіфи споживали нерозведене, і в греків це вважалося безкультур’ям, простіше – варварством.) А скільки на розкопках зустрічається посудин для косметики! І це при тому, що скіфи загалом не схвалювали чужі речі – особливо це стосувалося релігії – чужий побут владно вторгався у їхнє життя, скіфські багатії мали свої палаци в Ольвії, широко й охоче користувалися грецькими речами.

Зберігся один з косметичних рецептів (в переказі Геродота): «Жінки їхні труть об шерехатий камінь кипарисове, кедрове і ліванне дерево, підливаючи води, і густою масою, що виходить, вимазують собі все тіло й обличчя: це надає тілу приємний запах, а коли другодні знімуть мазь, то тіло виявиться чистим і глянцюватим». Маленька деталь, всього лише один рецепт з косметики, а як багато він говорить про скіф’янок, їхню акуратність, чистоту та гігієну, а звідси й до любові – один крок. І це в кочівницьких жінок, серед гарячого степу, повного пилу, спопеляючих вітрів чи осінньої мокви, зимових морозів, з життям у кибитці, постійно в дорозі, в перекочівках так слідкували жінки за тілом своїм, аби воно було чистим і прекрасно та загадково-збуджуюче пахло!

Ойропати – «чоловіковбивці»? Легенди про амазонок

Амазонки буцімто мешкали в районі Каспія, Кавказу, Чорного моря (Азовського теж) – там нібито існували їхні легендарні царства. Принаймні про це писали Гомер, Геродот, Страбон, Діодор Сицилійський… Невже праві ті, хто запевняє, що диму без вогню не буває?

А ось Діонісій, який жив в Александрії в середині ІІ ст. до н. е. повідомляв, що найдавніше амазонське царство знаходилося в Північній Африці, в Лівії, і зникло воно за багато поколінь до Троянської війни (Троя – місто на північному заході Малої Азії, була заснована в ІІІ тис. до н. е.). Мовби столиця цього царства була в Атласних горах Алжиру, на березі озера Шергі. Ці легенди вочевидь пов’язані з тим, що в Лівії, Алжирі, Тунісі були племена жінок, які відзначалися войовничістю та хоробрістю, вони охоче вправлялися у військовій справі і навіть якийсь час несли військову службу, в той час як чоловіки займалися домашнім господарством та вихованням дітей. В тих амазонок була цариця Марина, і войовниче жіноцтво під орудою своєї владарки покорило всі сусідні землі. (Там збереглися прадавні кургани, у яких за легендами і поховані тамтешні амазонки, котрі полягли у битвах.)

А ще збереглися легенди про трьох знаменитих амазонських цариць – Марпессу, Лампаду і Гіппо, – які буцімто захопили землі в Південній Азії та Сирії, заснували міста Ефес, Смирну, Фібу, Синопу і у свій час навіть захоплювали Трою! А потім, обтяжені великою здобиччю, пішли собі геть, залишивши в підкорених містах свої гарнізони й застави. Збереглося повідомлення – Павла Оросія – що амазонки з’явилися в Азії разом з кіммерійцями в 723 р. до н. е. і тоді ж у бою загинула їхня знаменита цариця Марпесса.

«Поселяли» амазонок на північно-західному узбережжі Каспію (сучасний Дагестан), вздовж рік Кума і Терек, в західному напрямку до Кабардино-Балкарії, Дону, Північного Причорномор’я та Фракії.

Збереглися дані, що в дельті Куми була міцна фортеця амазонок, що контролювала водні торгові шляхи. В гирлі Старого Тереку теж знаходилось важливе місто амазонок, коли Терек був їхньою південною границею із сусідніми народами.

Імперія амазонок розпалася в часи Александра Македонського, тоді ж частина войовничого жіноцтва зосталася на місцях, на берегах Куми, Терека, Черека, Дону, в Північному Причорномор’ї, де з часом змішалася з іншими народами. Інша ж частина перекочувала в якісь далекі краї. Пізніше багато амазонок подалися в гори Чехії та Словакії, а потім на Рейн (Німеччина), до Бретані (Франція) та в Іспанію і східну Англію.

Ще одне царство войовниць розташовувалося в Малій Азії «за Халдеями» – південно-західне узбережжя Каспію до озера Урмія, а ось головне їхнє місто знаходилося в Ірані.

Програвши сутички з військами Александра Македонського, жіноцтво подалося на південь Аравійського півострова (Ємен) в райони дельти Нілу, в Лівію і ще кудись далі й далі.

А ще

1 ... 80 81 82 ... 274
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сини змієногої богині», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сини змієногої богині"