Читати книгу - "З ким би побігати"

встигла переконати себе, що так і залишиться старою дівою, — і раптом, завдяки короткому замиканню і перегорілим пробкам, вона зустріла цього симпатягу, цього круглого усмішливого монтера, який без зайвої балаканини погодився прийти проти ночі і все-все полагодив, а вона, щоб якось віддячити йому, стала розпитувати про се про те і страшенно здивувалася, коли він одразу почав розповідати про свою мамусю, яка буквально вчепилася в нього руками й ногами і примушує його, дорослого мужика, жити у неї під боком. І поки розповідав, він усе возився з пробками, і мама, яка вирішила була, що монтер дуже соромливий і не дуже досвідчений щодо жінок, виявилася зметена цим потоком відвертих подробиць. Вона стояла поруч, тримала свічку і відчувала — тут подавався знак Асафу і Реллі, а в останній рік і Мукі, закричати всім разом, — «як усі її пробки вискакують йому назустріч!»

З роками Асаф перестав розмірковувати над загадкою маминого щоденника. Він привчив себе про нього не думати. Звик до того, що вечорами мама йде в маленьку кімнатку, у свій «кабінет», влаштовується на старенькому дивані, спирається ліктем на високу подушку — «як справжня східна ханума» — і, по-дитячому покусуючи ручку, починає писати.

У Асафі здійнялася хвиля знайомого з дитинства обурення: може, мама записувала і те, що Реллі розповідала їй під великим секретом зі своєї Америки? Може, її щоденник дізнався про нового друга Реллі раніше, ніж у них з Носорогом закралися перші підозри?

Асаф знову розгорнув зошит. Дінка кинула на нього швидкий погляд. Йому почулося загрозливе гарчання, і він згорнув щоденник.

— Я ж не її батьки, — пояснив Асаф. — І я з нею не знайомий. Для неї ж нічого не зміниться, якщо я прочитаю. Розумієш?

Мовчанка. Дінка дивилася в небо.

— По суті, я роблю їй ласку, щоб привести тебе до неї, правильно?

Мовчанка. Але вже не така ворожа. Так-так, цілком розумно. Варто й далі рухатися в цьому напрямку.

— Тому я мушу використовувати все, будь-який натяк, будь-яку інформацію, щоб дізнатися, де вона!

Цього разу Дінка ледь пискнула, кігті злегка зашкребли землю. Скориставшись її замішанням, Асаф палко заговорив знову:

— Вона навіть не дізнається, що я читав. Я її знайду, віддам їй тебе — і все! — Він був у захваті від власної хитромудрості. — Більше того, їй більше ніколи в житті не доведеться мене бачити, ми ж зовсім чужі і залишимося чужими!

Дінка припинила рити землю. Розвернулася і стала прямо навпроти Асафа. Її карі очі глибоко-глибоко проникли в очі Асафа. Він не ворушився. Ніколи ще собаки на нього так не дивилися. «Як же!» — говорили цей погляд і ця собача посмішка. Асаф моргнув.

— Я читаю! — заявив він, демонстративно розгортаючи зошит.

Спершу він швидко гортав сторінки — аби звикнути до того, що робить. Йому здавалося, що від паперу йде легкий запах крему для рук. Потім перебіг очима кілька рядків. Не вникаючи в зміст — просто складаючи літери в слова. Він розглядав дитячий почерк, малюнки олівцем на полях. Равлики і закарлючки.

І раптом зразу поринув у текст:

...Але як Мор, Ліат і всі тонно знають, що робитимуть, де працюватимуть і за кого вийдуть заміж, а вона весь час занурена у свої дурниці і фантазії, уявлення не маючи про те, як зробити так, щоб її майбутнє вже нарешті почалося! Зараз вона боїться, що жінка уві сні мала рацію і кожен ледар і мрійник, як-от вона, проживе помилкове життя, помилкове життя!!!

Асаф опустив зошит на коліна, нічого не зрозумівши. Про кого це вона? Але все разом — самі слова, їхній натиск, волання в кінці — приголомшило його. Він ще погортав зошит, повний коротеньких абзаців. Змалювання божевільного, що його вона здибала на вулиці, покинутого котеняти, якого всиновила Дінка. Сторінка з одним-єдиним рядком:

Як узагалі можна жити, дізнавшись, що сталося в Голокост?

Погляд наткнувся на літери невідомої мови. Він придивився і зрозумів, що це іврит, але у дзеркальному відображенні. Часу на розшифровування в нього не було. Асаф перегорнув сторінку і подумав, що, мабуть, у неї була особлива причина зашифрувати записи. І тоді він перегорнув сторінку назад і терпляче розшифрував:

Іноді вона думає, що, можливо, існує такий світ...

Боже, з такою швидкістю він згає на сторінку не одну годину! Асаф встав, підійшов до велосипеда. Маленькою викруткою, яка завжди була з ним, відгвинтив люстерко. Повернувся до щоденника і швидко прочитав:

...що, можливо, існує такий світ, де люди виходять вранці на роботу або до школи, а ввечері кожен повертається в інший будинок, і там, у цьому іншому будинку, виконують свою роль, роль тата, чи мами, чи сина, чи бабусі тощо. І вони там цілий вечір розмовляють, сміються, їдять, сперечаються, разом дивляться телевізор, і кожен поводиться відповідно до своєї ролі. А потім вони йдуть спати, і вранці встають і знову йдуть на роботу і до школи,