Читати книгу - "Земля Георгія"

Але серце все ж обливалося кров’ю, коли «Вадічка» проходив повз занедбаний сто другий. Тю на мене! Чи мені більше за справжніх херсонців треба? Коли потрібно було викупити з англійського полону судно, яке було навіть на гербі міста, трищогловий барк «Товариш», на рахунок потерпільців надійшли якісь копійки, які тут-таки з’їла інфляція. Я ж лише йшов до Грузії по мандарини повз колишню велич та міць Херсона, величніші за піраміду Хеопса. А перед цим лише вивозив ці вкрадені болти Петровського з металобрухтом до Італії пароплавами, теж кимось украденими. Такі вже часи були. І як найбільших альтруїстів ми шанували саме тих, хто вкрав те, чого він дійсно жадав, і не давав тому занепасти, не давав розтаскати по болтах, по цеглинах, по шиферинах, і крутився як білка в колесі, щоб та вкрадена любов вижила в бардаку дев’яностих.

До речі. Власник «Вадічки» про це мовчав, але він був одним з небагатьох, хто кошти на порятунок «Товариша» все ж переказував. По-сусідськи.

З легкої руки няні Арини Родіонівни, яка розповідала казочки на ніч великому російському поетові Олесю Гарматному, казкове Лукомор’я чомусь розташовують на російській півночі. Між тим, сакральний дуб наших предків, колись оповитий золотим ланцюгом, росте просто посеред Херсона. Ні, не так. То Херсон розбудували навколо цього реліктового дуба. І це найточніший орієнтир, навіть колишні курсанти домовляються про зустріч у річницю випуску під дубом, а не перед КПП училища. Під таким деревом можна судити народи, але зараз під ним здебільшого призначають побачення.

Втім, іноді кажуть, що саме той казковий дуб ріс зовсім не тут, а трохи південніше, на острові Березань. І саме біля нього начебто наші язичницькі предки приносили були жертви, перш ніж вийти на утлих лодіях у Руське море і йти грабувати Константинополь чи Трапезонд. Але це миколаївці, мабуть, вигадали, бо Березань вже в їхній області. Щодо Луки Моря то це, безперечно, Бузько-Дніпровський лиман та околиці на кшталт Тендри та Ягорлицького лиману, і ніяких суперечок щодо цього з миколаївцями нема. Далі я цей елєґанцький (якщо по-галицьки) вигин берегів називатиму вже на сучасний лад — БДЛК. Ви ж запам’ятали це скорочення?

І далі за текстом. Навіть русалки на місці. Точніше, русали. Будемо проходити повз них, покажу і розповім, тільки нагадайте. Та вчений лоцман нам був не потрібен, усі наші штурмани склали іспит на безлоцманську проводку по БДЛК. Вони тут усі мілини знали. Ось перша. Жартую-жартую.

Прохідна осадка по херсонському морському каналу вісім метрів (двадцять шість футів). А завантажений борошном по саму ватерлінію «Вадічка» сидів у воді щось метри на три з копійками. Канал обладнано створами та буями, і нам лише потрібно було пильнувати, щоб не вийти за його бровку. Буї та сигари від верхнього рейду і нижче — вже морські, вони відрізняються за формою та кольором від річкових. Вам може бути незрозумілим, яке це має значення, але в кар’єрі моряка це могло мати значення доленосне. Скажімо, якщо моряк набирав плавальний ценз на відповідний диплом у портофлоті, плавання до Голої Пристані йому вже зараховувалося за морське. А плавання до Каховки — за річкове. Отак, потрапив перевіряти квитки не на ту лінію — і пролетів мимо диплома штурмана малого плавання. А ви кажете…

Дніпро за суднобудівним заводом вужчає. Ні, не так. Дніпро стає навіть ширшим, але розтікається по рукавах, єриках, «конках» та протоках, і судно має маневрувати між Потьомкінськими островами, як слаломіст на трасі. Причому досить часто незнайомий з тутешніми водами штурман потрапляє у становище витязя на розпутті: Дніпро зненацька розгалужується на три рукави, то котрий обрати? Ліворуч підеш — у Цюрупинськ потрапиш, прямо підеш — на Голу Пристань попадеш, тож нам праворуч, до Рвача, повз пустельні взимку пляжі Гідропарку. Влітку ж це найнебезпечніша ділянка морського каналу. Дістали ці водні велосипедисти, справді, дістали. Тями нема, що, попри всю ширину Дніпра, судно стиснуте каналом, як трамвай рейками, і велосипеда твого об’їхати не може.

Кожне гирло дельти Дніпра має свою власну назву, ІМХО, досить промовисту. От що б ви, на слух, обрали: Рвач чи Прогної? Рвач? Ви мухлюєте, ви знали, знали!

Від Гідропарку судно вже йшло між заростями очерету та осоки на берегах. Це починалися уславлені херсонські плавні. На моторному човні, якому досяжні невеличкі єрики та протоки, в них можна заблукати назавжди. Під час війни тут певний час діяв дивний партизанський загін на бронекатері, який не встиг прорватися в Чорне море і втік від німців у комиші. І ні літаки, ні тим паче пароплави знайти їх не могли. Тут ще й досі водяться дикі кабани, олені, браконьєри, а також чаплі, чорногузи, крякви та інше птаство. Тож партизани не голодували. Але більше всього комарів.

Найсухіші та найвищі острови забудовано дачами-бунгало херсонців, і вони, попри комарів, охоче переселяються сюди влітку, бо на дачі ходить трамвай. Річковий, звичайно. Жар південних степів над річкою не такий дошкульний. І раків просто під хатою можна ловити. А про рибалку та купання з містків можна й не згадувати. Але зараз дачі були порожні. Тож хвиля від «Вадічки» марно забризкувала ті