Читати книгу - "Вовкулаки не пройдуть"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Як то - все? Щось у нашого “писателя” купи не тулиться. Теж мені - мотив. Трійка в атестаті. Тату, що ви скажете?
- Та є що сказати. Розумієте, діти, на ті часи трійка для якого-небудь Петі Гітлера вважалася за щастя. Особливо, якщо дотягли до десятого класу. Принаймні шанс був не в колгоспі коровам хвости крутити, а прилаштуватись у якесь задрипане, але міське петеу. А от трійка в атестаті у сина парторга, члена бюро райкому партії - то вже був навіть не скандал, а кінець світу. Та що там парторга - десь тоді ж історія була, обійшла весь Радянський Союз. В газеті “Правда” про неї писали. Батько відшмагав ременем сина-семикласника за трійку з фізики. Не в атестаті і навіть не в табелі, а просто у щоденнику. Так малий після того взяв - і повісився. А тато у нього був звичайним, як зараз кажуть, інженером. Але навіть на цьому рівні трояк вважали за ганьбу батькам. А що вже казати про партійного ветерана.
- Добре, згодна. Мотив є, алібі немає! І це називається - все?
- Марусю, що ти читала? Суть справи чи ліричні відступи старого маразматика? Там же ріднесенькою нашою мовою написано: через три доби після факту нападу на потерпілого до райвідділу міліції з повинною з’явився громадянин такий-то 1947-го року народження, безпартійний, сирота, вихованець зозівського дитбудинку, некваліфікований робітник колгоспної ремслужби… ну, природно, нежонатий, прописаний там-то. Стоп! Це ж він у баби Химки проживав?
- Виходить, так, - озвався свекор, - щось таке тоді казали. Згадав! Стара Химка йому ще передачі носила - і в наше капезе, і в область.
- А область тут до чого?
- Ой, не питайте, де у мене заплакані очі! Ви знаєте, скільки всі ті суди зі слідствами йшли? Два роки! Спочатку у нас крутили. Потім під новий район усе це пішло. Засудили хлопця. Спочатку дванадцять років дали. Бо, мовляв, не до смерті вбив, потерпілий у лікарні помер. А це вже не вбивство, а завдання важких тілесних ушкоджень. Врахували, що хлопець - пролетар, сирота, раніше не судимий, зі слабким здоров’ям.
- А що, він і справді слабував?
- Навіть з військового обліку зняли.
- Дванадцять років! Ні за що! Це називається - пожалів вовк кобилу. І що, всі мовчали?
- Та ні. Адвокат апеляцію подав, кажуть, аж до Верховного суду в Києві дійшов. Хотів, як краще, а вийшло… прокуратура йому все перебила.
- Так це ж його адвокатське право - апеляцію подавати. Навіть у Конституції записано.
- Ой, діти! Хто на ті права тоді дивився і на ту Конституцію. Адвокат вимагав відміни вироку і нового слідства. Йому відмовили. А от прокурор теж мав право оскаржувати. От від нього апеляцію прийняли, не читаючи. Мовляв, суд піддався на вмовляння захисника і виніс убивці неправомірно м’який вирок.
- І чия взяла?
- Олексію, це ти у нас підкований. Як прокурора в суді називають?
- Державний звинувачувач.
- О! Державний. У ті часи держава була - понад усе.
- Програв адвокат?
- Не те слово. Вирок відмінили, його від справи відсторонили. Передали все в обласний суд. Отам хлопця і додовбали. П’ятнадцять років таборів особливого режиму плюс перші п’ять років тюрми.
- Жахіття якесь. Сирота, і то не наш, зозівський. Отже, покійний його не вчив, трійок йому не ставив, тож якого дідька він йому голову проламав?
- Оце вже, шановне товариство, версія номер два. Остаточна, схвалена прокуратурою і передана до обласного суду. На вчителя напав отой сирітка. Сам, без спільників. Єдине, що тут, у нас його дії кваліфікували як грабіжницький напад, а обласний суд переробив на зумисне вбивство з обтяжуючими мотивами.
- А це я вже згодом зрозумів, - пояснив свекор, - підкотила на часі чергова постанова ЦК про підвищення боротьби зі злочинністю, тож вони і відрапортували: боремося принципово, наполегливо і невблаганно!
- І все одно, не розумію я, які тут обтяжуючі мотиви і яке вбивство?
- Дорога моя і рідна моя! Я тобі заздрю, бо у тебе нормальна людська логіка, а не збочена ментівська. Розумієш, обтяжуючі обставини - це те, що він стяг з непритомного вчителя пальто і костюм і свідомо залишив його непритомним на холоді, усвідомлюючи ймовірні наслідки таких своїх злочинних дій.
- Стривай-стривай! Наскільки я розумію, шістдесят п’ятий рік - то все ж таки не тридцять сьомий. Самої лише заяви “я вбив” для суду було вже недостатньо. Хоч якихось та доказів вимагали.
- Докази були, та ще й які! Верхній одяг вчителя: костюм, пальто зі слідами крові потерпілого знайшли на горищі хати, де мешкав підсудний. Згорнуті у клунок. Він його так і не одяг.
- Тю, маячня якась. Село ж не місто, кожен би одразу сказав: чого це ти в панченківському пальті ходиш? Але ти мені ось що скажи: якщо він лише вдарив учителя по голові і роздяг непритомного, то до чого ж тут убивство, та ще й з обтяжуючими?…
- О! Ось вам приклад службової дурні: “В заяві про явку з повинною обвинувачений показав, що він свідомо хотів вбити гр. Панченка Г.Т. з метою заволодіти його верхнім одягом”. Тобто, раз хотів убити, то це вже зумисність, а раз не добив і кинув
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовкулаки не пройдуть», після закриття браузера.