Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Двічі графиня та двічі генерал 📚 - Українською

Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

268
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Двічі графиня та двічі генерал" автора Сергій Шарик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 179
Перейти на сторінку:
здалеку відчувати те, що відчуваєте ви тут, усередині своєї батьківщини. Вони можуть дати раду, але долю країни все-таки доведеться вирішувати вам. Я знаю, що ваші юні уми ще вільні від догм, і кожен з вас намагається по-своєму удосконалювати форму управління своїми маєтками.

Граф Станіслав Потоцький активно долучився до обговорення реформ. Маючи вже деякий досвід, він схилявся до думки, що Польща повинна перетворитися на федерацію воєводств, а король — мати обмежені повноваження.

На другий день Ігнацій запросив Станіслава Потоцького до своїх покоїв. Кузени сіли в кріслах біля каміна. Потріскування у вогні дерев’яних цурок налаштовувало на душевну бесіду (власне, цього і бажали обидва Потоцькі).

— Що ти, мій дорогий кузене, знаєш про масонство? — відразу запитав Ігнацій.

— Зовсім небагато. Знаю, що вони називають себе братством вільних каменярів, що це таємна організація, яка бажає принести світу благо, і цілі у неї найвищі. Незрозуміло мені тільки одне: навіщо тримати в таємниці благородні цілі? Навпаки, все має бути відкритим.

— Це якраз пояснюється простіше всього. Коли масонство зародилося, церква поставилася до нього з великою недовірою. З одного боку, боячись конкуренції, з другого — єретичних поглядів. Знову ж таки, багато масонів займають дуже високе положення в суспільстві і не хочуть афішувати свої благі діяння із сором’язливості. І нарешті, як казав мій батько (та і твій теж): «Чоловіки — це дорослі хлопчаки». Вони хочуть погратися в лицарів. А все таємне завжди привертає до себе.

— Я чув, ти, Ігнацію, уже входиш до керівництва масонства в нашій країні.

— Не просто до керівництва, Станіславе. По великому секрету скажу: мене обрали великим майстром Корони, Литви та України. До нашого великого польського сходу входять тринадцять лож. До однієї з них, «Святині Ізіди», я пропоную вступити тобі.

— Але чи гідний я? — із хвилюванням запитав граф Станіслав.

— Я спостерігав за тобою, мій дорогий кузене. Ти робиш багато корисного і для країни, і для людей, що живуть навколо тебе. А вступ до нашого братства вільних каменярів дозволить тобі ще більше розвинути в собі чесноти. Спілкуючись з людьми, пов’язаними єдиною метою, ясніше уявиш, в якому напрямку потрібно рухатися, які завдання вирішувати. У свою чергу, сам зможеш передати частинку свого досвіду нам.

— Але мені здається, все це я можу робити і не вступаючи до масонів!

— Абсолютно правильно, мій дорогий брате! — вигукнув Ігнацій. — Але це лише маленька дещиця того, чим займаються каменярі. Одне з головних завдань братства — пізнання істини. Всі ми неосвічені, темні. Чим більше людина знає, чим краще вона освічена, тим незрозумілішим їй здається наше буття, тим більше виникає проблем. У тебе, я впевнений, є багато невирішених питань.

— О, звичайно, Ігнацію! — гаряче відгукнувся Станіслав. — І одне з головних питань: навіщо ми існуємо — і люди окремо, і Земля в цілому? Навіщо нас висмикнули з небуття на мить, звану «життям», щоб потім знову відправити у небуття? Якщо для продовження роду, як багато хто вважає, а простіше — для розмноження, то це дуже примітивно. І чому саме нас обрала доля? Де ми були до народження і куди діваємося після смерті? А може, просто хтось проводить величезне дослідження?

— Мене також хвилюють подібні питання. Іноді здається, що наша Земля — це маленька частинка такого самого живого організму, як наш. Або ж інше: в нашому організмі є інстанції, подібні до Землі або інших планет, з істотами, що проживають там за тими ж природними правилами і законами, що і ми на нашій Землі. І таке зменшення, втім, як і збільшення у Всесвіті, нескінченне.

— І ми в цьому світі, схоже, не одні. Я що маю на увазі? Людина вважає себе володарем свого життя. Насправді ніхто не знає своєї долі: чи вона визначена заздалегідь, чи вищі сили керують нами на власний розсуд.

— А навіщо нам дано розум? Не собакам або кішкам, а нам? Випадковостей, як ти кажеш, не буває. Може, хтось колись щось забув? І зараз намагається відновити це?

— Коли я дивлюся на зоряне небо, мені стає цікаво, навіть страшно, що туди можна летіти нескінченно в часі і просторі.

— А навіщо людині заздрість, ревнощі, прагнення до влади, жадібність, якщо підсумок у всіх один?

— Стоп! Людина сама, без помічників, не може осягнути вищу мудрість, а ми всі разом, камінь за каменем, покоління за поколінням прагнутимемо до пізнання — воздвиження великого храму істини.

— Це висока мета, Ігнацію. Але ж вона є не тільки у масонів?

— Звичайно. Бог єдиний, при цьому у світі існує безліч релігій. До нашого братства вступають люди різних національностей, кольорів шкіри, вірувань, і я вірю, що не мине й ста років, як усі релігії об’єднаються під одним керманичем, і вже одне це вирішить багато питань нашого буття.

— Тут я з тобою не погоджуся. І знаєш чому? Прості люди, можливо, й об’єдналися б під одним Богом, але це не потрібно вищим церковним чинам. Може, я скажу богохульні слова, але в церкві, як і в суспільстві, є багаті і бідні, розумні й дурні. І священики, що сидять на троні, зовсім не бажають ділитися своїми привілеями, багатством з іншими. О як я хотів би помилятися!

Настала довга пауза. Обидва брати занурились у свої думки.

Першим мовчання порушив граф Станіслав.

— Але ж не однією лише наукою займається орден?

— Звичайно ж ні! Основна мета масонства — поліпшення роду і життя людського. Ось тепер ми підійшли до головного. Мільйони людей готові давати корисні поради всьому світові, при цьому не бажаючи змінювати своє порожнє, повне вад життя. Але тільки почавши з себе, зі свого оновлення та очищення, можна намагатися щось змінити в інших.

— Мабуть, це дуже правильна думка, — погодився граф Станіслав.

Граф Ігнацій зазирнув ув очі свого кузена, намагаючись знайти там відповідь на питання: «Чи до кінця той зрозумів усю глибину сказаного мною?»

Станіслав несміливо промовив:

— Я готовий на всі умови. Мені потрібно ще багато

1 ... 80 81 82 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі графиня та двічі генерал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двічі графиня та двічі генерал"