Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Роман шукає 📚 - Українською

Читати книгу - "Роман шукає"

265
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Роман шукає" автора Микола Васильович Білкун. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 100
Перейти на сторінку:
вони одразу ж перетворяться на старі неоковирні ящики, які давно годилося б порубати на дрова й спалити до бісової мами.

Зате ліжко було царське. Воно скидалося на фрегат, що, напнувши вітрила, виходить у море. Сліпили очі сніжно-білі фіраночки, прив’язані яскраво-червоними стрічками до кремових билець ліжка. Які хвацькі бантики були вив’язані з тих стрічок! Блакитне покривало з білими квітками немовби стало підніжжям для двох пірамід подушок. Найбільші важкими й масивними підмурками лежали внизу, на них трималися менші, на тих — ще менші, а вже вище, до стелі, тяглися зовсім маленькі. На такій карколомній висоті вони здавалися не більшими за подушечки для голок. Ці піраміди якраз і були схожі на щогли з напнутими вітрилами. І пливло під ними ліжко-фрегат у новий, щасливий, мирний рік…

Раптом ворухнулась кольорова завіска-ширмочка, що відгороджувала куток кімнати біля ліжка, і звідти вистромилася кучерява голівка. Вишневі очі з цікавістю, без будь-якого остраху дивилися на гостей. Ну чисто тобі маленьке, довірливе звірятко визирає з нірки. Та це ж їхній хрещеник, що його хлопці вперше побачили. Маша та Гоша одразу ж, як тільки одержали квартиру, взяли в дитячому будинку сирітку.

Дитя відсунуло завіску, рішуче й незалежно ступило до кімнати.

— Костику, ходи-но сюди, — покликав хлопчика Славко. — А що я тобі приніс від зайчика?

Він поліз у речовий мішок, який, тільки-но прийшли у кімнату, присунув ближче до себе, і видобув звідти загорнутий у газету Бутерброд. Бутерброд цей під час війни — то найвишуканіша страва, що задовольняла найвибагливіші смаки гурманів з того полку, де служив Славко, а може, й з інших підрозділів.

Робився Бутерброд так: відкраювалася скибка хліба через весь коровай, намазувалася перетертим свинячим салом, а зверху все це посипалося жовтуватим цукром-піском.

І хоч Костик не служив у Славковому полку, але Бутерброд він одразу ж оцінив. Хлопці мовчки стежили за тим, як апетитно впиваються білі рівненькі Костикові зубки в хліб, і щось незвичне, дуже важливе ворушилося в їхніх душах. Це ж, мабуть, уперше в житті прокинулися в них батьківські почуття, і дивилися вони на Костика уважно й захоплено, ладні віддати хлопчиськові все, що в них є, і навіть усе, що буде, захистити його від усього, що загрожувало чи загрожуватиме йому.

І раптом Ігор нерішуче звернувся до Гоші:

— А навіщо нам чекати дванадцятої? Чому б нам не провести старий рік? І Костик з нами посидить.

— Це можна, — погодився Гоша. — Марусю! — гукнув він на кухню. — Є тут така ініціатива, щоб уже й до столу сідати.

Маша визирнула з кухні.

— Зачекайте ще хоч трошки, — попросила. — Я вже закругляюся.

— Ми вам допоможемо, — втрутився Мартин, якого хлібом не годуй, а тільки дай комусь допомогти.

Хлопці разом з Костиком посунули на кухню. Маша саме готувала варену моркву й картоплю, зварену в мундирах. Ігор не любив чистити овочі — хай вони будуть варені чи сирі. Тож хитрувато поцікавився:

— Це ти на вінегрет? Добра закуска. У нас Мартин — визначний спеціаліст у цих справах. Його вінегретом не годуй, а дай овочі почистити, картопельку там чи морковочку. А вже цибулю різати — то й поготів. Аж плаче від задоволення.

Вайл помив руки, взяв ніж і заходився коло картоплі, моркви, цибулі так, ніби все життя тільки це й робив. Мартин в усьому залишався Мартином.

Ігор присів на стільчику поруч і, прихиливши милиці до стіни, почав підштрикувати Мартина:

— Тонше оббирай, що ж ти робиш? Добро пропадає. Дивись, як Славко буряк ріже — скибочка до скибочки.

— Он ти як? Знущаєшся — і не червонієш? — повернувся до Ігоря Мартин. — Ну, ми тобі зараз рум’янці зробимо! Тримай його, Славко!

Славко обхопив Ігоря ззаду, а Мартин навів Ігореві рум’янці на щоках, поквацявши по обличчю шматочком буряка.

І раптом Вайл тихо охнув, знітився. То він побачив, як Костик підбирав зі столу обрізки буряка й моркви та жадібно запихав собі до рота. На тоненькій хлопчиковій шийці пульсувала синя жилка, і аж страшно ставало: ось зробить Костик різкий рух — і зламається ота тоненька шийка під вагою важкої круглої голови. Хлопчик у новій своїй родині їв досхочу, але, видно, пам’ять про воєнний голод ще й досі не вийшла з нього…

Ігор подивився спочатку на Мартина, а потім на Славка, і обидва одвели очі.

Недавно Вербицький вперше не на жарт посварився із своїми друзями Славком та Мартином. А все через манну кашу. Славко й Мартин збунтувалися проти цього ординарного витвору кулінарної майстерності госпітального кухаря. Вийшло так, що вони, готуючись до Нового року, зачинили зсередини палати двері найнадійнішим замком — простромили милицю в дверну ручку — й майже до ранку працювали над трафаретами. Звісно ж, проспали сніданок, а коли прийшли в їдальню, їм запропонували манну кашу як… гарнір до смаженої риби. Славко з Мартином зчинили бучу. Що ж це таке? Іншим же на гарнір дали картоплю. Картопля — ось справжній гарнір до смаженої риби! А їм, бачте, пропонують якусь манку… Ігор мовчки їв манну кашу, яку він так само не любив, та коли Славко і Мартин ледь не довели до сліз дієтсестру, він раптом зблід і кинув в обличчя друзям: «Досить! Совісті у вас немає! Країна від дітей цю манку відриває, щоб нас нагодувати, а ви…» Хлопці почервоніли, набурмосились, замовкли, та до каші так і не доторкнулися. Лиш сопіли, обсмоктуючи риб’ячі хребти…

А ось зараз маленький Костик і став у їхніх очах тією дитиною, від якої країна відривала манку і годувала їх… Годувала, щоб вони стали на ноги, оклигали і, якщо совість у них є, віддячили, скільки буде сил, за все, що для них зробили. І за манну кашу також…

— Ну, гаразд, — промовив Ігор, порушуючи ніякову мовчанку. — Хай тепер нова радянська сім’я посидить на кухні. І Костика тут притримайте. А ми, з дозволу господарів, трошки попораємось у хаті. Бо ви, бач, і не помітили, що Мартин у нас сьогодні Дід-Мороз, Славко — Снігуронька, а я вже у них

1 ... 80 81 82 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роман шукає», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Роман шукає"