Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв 📚 - Українською

Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Загибель Уранії" автора Микола Олександрович Дашкієв. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 111
Перейти на сторінку:
вам: ви — справжня людина!

Зник неспокій, розвіялись рештки сумніву. Коли вже й Ейр Літтл, інтелігент, який ще зовсім недавно являв собою взірець аполітичності, став на шлях боротьби, то Тессі Торн соромно сидіти слимаком у тихенькому болотці.

Вона не чекала, доки батько та Кольрідж зважаться на неприємну для них розмову, і розпочала її того вечора сама. Це було зроблено дипломатично й тонко: разом з старенькою покоївкою Тессі приготувала урочистий обід, виставила на стіл шеренгу пляшок і запросила з лабораторії батька та Кольріджа.

Вони обидва зупинились на порозі. Мовчки перезирнулись.

— От бач, старий! — ляснув себе по лобі Кольрідж. — Ми так заклопоталися, що й досі не відзначили повернення Тессі з Космосу. Дитині самій доводиться нагадувати нам про це.

— Татусю Кольрідж, як вам не соромно говорити неправду? — засміялася Тессі. — Ви ж знаєте, з якого приводу сьогоднішнє свято! Сідайте, прошу! — вона налила всім вина, підняла келих. — Сім'я в повному складі! Тож вип'ємо за золоту статую академіка Торна і за віковічну подяку Монії професорові Кольріджу! Я пишаюсь вами, я горда, що ви зробили таке відкриття! Тепер тільки давайте подбаємо, щоб воно не пішло на шкоду людям.

Батько й Кольрідж сиділи пригнічені й мовчазні.

— Фредді мені сказав, — вирішила збрехати дівчина, — якою ціною був куплений рейс отих сімдесяти п'яти ракет… Прикро, але що вдієш: борги треба сплачувати… Доведеться їхати в Уранію. До того ж просто цікаво подивитися, що воно за Уранія. Отже, поїдемо?

Зітхнув полегшено, витер лисину батько. Сумно й здивовано глянув Кольрідж.

— У мене є тільки одне прохання, тату: поїдемо вчотирьох — ти, татусь Кольрідж, я… і один хороший хлопець, на ім'я Люстіг… Пам'ятаєш, я тобі розповідала? Той, що допоміг мені в Сан-Клеї…

— А як же весілля? — розгублено запитав Торн. Він був такий збентежений несподіваним поворотом справи, що вхопився за першу думку, яка промайнула в голові. — Сьогодні приїздив генерал Крайн…

— Весілля не буде, таточку! — засміялася Тессі. — Власне, зараз не буде. А коли буде, то не з Фредді. Я не хочу пов'язувати своє життя з майбутнім убивцею!

Вона глянула на Кольріджа. Той сидів нерухомо, задумливо дивлячись у просторінь, і тільки ледве помітно кивнув головою, наче у відповідь на свої думки.

Наступного дня надійшло офіційне запрошення від містера Кейз-Ола взяти участь в екскурсії до Уранії на турбоатомному підводному лайнері «Монія».

Торн поговорив по телефону з камердинером Кейз-Ола, і до списку запрошених був доданий особистий секретар академіка Торна — «інженер» Люстіг.

Справа йшла до розв'язки.

Наймудріші незадоволені

Турбоатомний підводний експрес «Монія» наближався до острова Свята.

Це було пізньої ночі, коли всі екскурсанти — двісті наймудріших і майже стільки ж звичайних смертних — хропли в своїх каютах.

Не спали тільки троє в рубці керування: мовчазний довготелесий капітан, трильйонер та його камердинер Псойс.

Так, Кейз-Ол змушений користатись послугами немічного старика, бо вірить тільки йому. Він міг би мати скільки завгодно найсильніших охоронців, але зброя часто служить не тільки для захисту, а й для нападу.

Люди… Кейз-Ол не може обійтися без них. Вони зробили його могутнім і поставили над собою. Він знає це і водночас ненавидить усіх, вбачаючи в кожному потенційного узурпатора і вбивцю.

З яким задоволенням він замінить усю обслугу автоматами, здатними виконувати будь-який наказ не міркуючи. Замість оцього похмурого чоловіка в командирському кріслі — буде прилад з круглими очима-фотоелементами. Замість мускулястих рук, які можуть несподівано метнутися праворуч і схопити містера Кейз-Ола за горло, пристрій матиме пружні металеві сяжки, що боятимуться навіть торкнутися хазяїна. Серцем автомата стане ядерний реактор, а його електронний мозок не знатиме поривань, любові, ненависті.

Так думає Кейз-Ол, сидячи біля пульта керування підводного лайнера. Його думки чудово розуміє інженер Айт.

Один натиск на гашетку — і вирветься з пістолета куля, яка поставить виразну крапку в кінці біографії трильйонера… То, може, так і зробити? Прикінчити і, доки ще не пізно, пустити на дно підводний човен з усіма наймудрішими?

Але що зміниться, коли загинуть оці двісті разом з Кейз-Олом? Добре налагоджена машина управління державою не зупиниться ні на мить. На місце наймудріших стануть їхні спадкоємці, не менш жорстокі й зажерливі. Так, знищити Кейз-Ола й наймудріших — не штука. Значно складніше й важливіше перетяти шлях війні. Адже лічені дні лишилися до наміченого Кейз-Олом часу атаки на Союз Комуністичних Держав.

Айтові, напевне, могла б допомогти Тессі Торн. Вона десь тут, серед екскурсантів.

Яка ж вона?

Аж чудно — ніколи не бачив дівчину, тільки чув її голос та биття серця, а от запала вона в душу і не йде з думки.

Дочка академіка Торна… Айт пригадує цього товстуна, і Тессі на мить уявляється йому щебетливою, рожевощокою пампушечкою з такою ж картоплиною замість носа, як у батька. Ця картина неприємна, Айт жене її геть, і натомість випливає Мей. Золотава хвиля волосся, сині-сині очі, тільки не гострі, не владні, а лагідні й м'які…

Так ось чого прагне серце, ось чому неспокій на душі… Мей — надто сильна, фанатична. Вона не може надихати, вона вміє тільки підкоряти… А Тессі?

З нею можна було б зустрітися ще вчора, коли екскурсанти заходили до «Монії». Айт цього не зробив. Чомусь не хотілося постати перед нею старим…

«Ой, який же ти дурний, друже!» Айт скосив очі на блискучий щит якогось навігаційного апарата. Дзеркальна поверхня металу вигнута: вона спотворює предмети, поменшує їх ширину. Але й так видно, що старезний Псойс помолодшав. Паста вкрила шкіру обличчя зморшками, зате очі виблискують, як у юнака!

Айт поквапно зігнувся, примружив повіки. Кляті м'язи, тільки-но втратиш над ними

1 ... 80 81 82 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"