Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв 📚 - Українською

Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Загибель Уранії" автора Микола Олександрович Дашкієв. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 111
Перейти на сторінку:
контроль, одразу ж випростують тіло, надають йому стрункості. Не вистачає, щоб Кейз-Ол запідозрив щось непевне саме тоді, коли до розв'язки так близько.

Айт поглянув на годинника. За п'ять хвилин дев'яноста, треба збудити Мей. Та ось вона вже сама на порозі рубки керування.

Обличчя в Мей заспане, як у дитини. Вона прямує до крісла трильйонера і вмощується на бильце.

— Ну, коли вже?.. — вередливо запитує Цариця краси, смикаючи Кейз-Ола за рукав. — Ви, ясновельможний, навмисне зволікаєте, щоб я не витримала й заснула… А я не буду спати! Ні! — вона рвучко випросталась, протерла кулачком очі, ткнула пальцем в екран. — Що це за темний отвір? Відповідайте негайно!

— Хід до тунелю… — розсудливо пояснює трильйонер.

— А оці чотири світлі плями?

— Ультразвукові маяки.

— Ой, яка нудьга! — Мей голосно позіхнула і сховала обличчя на грудях Кейз-Ола.

І знову в Айта болісно стиснулося серце. Він усвідомлює, що Мей просто грає свою надзвичайно важку роль, але серце протестує, руки мимохіть стискаються в кулаки.

Щоб не бачити цього, Айт переводить погляд на екран.

Тунель просторий і довгий. Мабуть, якби дивитись неозброєним оком, його стін і не було б видно крізь зеленкувату пітьму води. А на екрані локатора вони проступають чітко. Уздовж них нескінченним ланцюжком залягли світлі плямки — ультразвукові маяки.

Майже безшумно працюють турбіни підводного лайнера. Аж ось вони затихли зовсім: дорогу перетяла суцільна стіна. Ні, це величезні ворота. Вони повільно піднялися, з-за них вихопилися важелі, втягнули «Монію» до камери, неквапно посунули вперед.

Один, другий, третій, четвертий шлюз… «Монія» переходила з камери в камеру, і манометр показував дедалі менший тиск води.

«Отже, — машинально констатує Айт, — хід до Уранії лежить на великій глибині».

Ще одні масивні ворота, і через товсті контрольні скельця в напівтемну рубку керування бризнуло яскраве світло. Підводний лайнер заплив до величезного склепистого залу.

— Все! — гордовито сказав Кейз-Ол.

— Вітаю вас, любий! — Мей схопилася, заплескала в долоні. — Оце і є Уранія? Негайно виходьмо! А ото хто стоїть?

Кейз-Ол обмацав очима самотню постать на пристані.

— Це головний інженер Уранії — Стун-Ай.

Щось у його голосі примусило Айта насторожитись. Мабуть, те саме відчула й Мей. Вона стурбовано звела брівки.

— Він мені не подобається! Ну, то ходімте вже!

— Ходімо!.. — повільно промовив Кейз-Ол, подаючи їй руку.

Як тільки Кейз-Ол та Мей з'явилися в отворі головного трапа, Стун-Ай помчав до них. Як і личило його високому рангу, він зупинився лише за два кроки і вітав господаря простягнутою вперед рукою.

Кейз-Ол відповів, кивнувши головою.

— Нарешті прибули! — швидко заговорив Стун-Ай. — Я втомився чекати…

В голосі цього блідого, худорлявого чоловіка з гарячковими очима бриніли чудні інтонації — здавалося, інженер і сміявся, і плакав, і погрожував, і сам тремтів од страху.

— Ви заслуговуєте на найвищу подяку, Стун-Ай! — з надмірною бундючністю промовив трильйонер. — За ваші заслуги я підвищую вас до звання радника особливого призначення і даю вам право одного вирішального голосу в Асамблеї наймудріших!

— Дякую, ясновельможний!.. Я ваш найвірніший слуга навіки!

На цьому офіційна зустріч закінчилась. Кейз-Ол повернувся до лайнера, незважаючи на настирливе прохання Мей оглянути Уранію негайно.

Вранці наступного дня екскурсантів було розбито на дві групи. Гостей запросили до готелю, розташованого поблизу порту, відпочити, а двісті наймудріших після сніданку спеціальним електропоїздом поїхали до самої Уранії.

Екскурсанти ступили на територію підземного міста тоді, коли над ним панував вечір.

З майданчика, який, здавалося, висів над прірвою, було видно безліч вогнів. Вони тяглися ланцюжками, розсипалися туманностями, сплітались у химерні візерунки реклам. А над ними сяяли полохливі зорі.

Вечір швидко перетворився на ніч, яка в свою чергу почала змінюватись світанком. Виразнішали силуети будинків, танула, світлішала легенька імла. І навіть Зоря Кейз-Ола прокотилася саме так, як над Дайлерстоуном.

Звісно, Сонця не зійшли, але ілюзія ранку була майже повною. Небо над містом забарвилось у такий колір і так світилося, наче воно й справді простяглось у безмежність, а не лежало на дахах будинків суцільним залізобетонним куполом. Апарат зміни дня й ночі працював бездоганно.

При денному світлі перед екскурсантами постало велике місто — зелене й красиве. Звідси, з майданчика Погоди, воно здавалося прямо безмежним.

— Грозу! — кинув Кейз-Ол.

Одне тільки слово — і на Уранію враз посунула важка навала хмар. Скінчився дощ, вияснилося знову. На яскравій зелені тропічних дерев замерехтіли краплинки вологи.

— Чудово!.. Незрівнянно!.. Дивовижно!.. — тільки й чулося з уст вражених мільйонерів.

А інженер Айт дивився на все це з невимовною тоскнотою в грудях. За кожним камінчиком будов, за кожним мазком фарби на стінах, нарешті, за кожним наперстком повітря видовбаної в суцільній скелі печери стояли мерці. Скільки їх було — тисячі, десятки тисяч?

Айт торкнувся холодної стіни. Здригнувся.

Може, за цю балюстраду чіплялися в останньому пароксизмі чиїсь ще теплі руки, коли з вентиляційної мережі замість життєдайного кисню засичав смертоносний газ? А може, саме тут працював і падав від знемоги його батько?.. Айт бачив його мов живого. Виснажений, сивий, він ходить з кутка в куток кімнатки готелю «Комфорт» і говорить уривчасто, хрипко: «Любі мої, можна було б написати найтрагічніший роман про те, як гинули мої товариші, щоб дати мені змогу втекти…»

Айт ледве стримує стогін, який рветься з грудей, по щоках у нього повільно котяться сльози. Отямився він лише тоді, коли побачив поруч себе Мей. Вона щось весело щебетала до короля хімії.

Айт посторонився. Заглибившись у свої думки, він і не

1 ... 81 82 83 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"